Обернути незворотне

Пропозицію знову стати людиною Андре озвучив Алессіо вже на віллі. Вони були лише вдвох на балконі, поки всі інші розійшлися по кімнатах — хто поспати, а хто просто побути в тиші з намаганням відновити внутрішній спокій після бурхливого дня. В думках молодого вампіра пробіг лише один сумнів — чи не буде він тоді заслабким для Ліді? Та одного лише бажання не потерпати від спраги крові, в тому числі й крові коханої жінки, виявилося достатньо, аби Алессіо рішуче відповів:

— Хочу! Я хочу і я готовий позбавитися всіх вампірських привілеїв.

Згода Толана в Андре вже була. Ніхто з них не знав, як багато потрібно взяти крові вервольфа-напівкровки аби перетворити вампіра на людину. Та знаючи історію створення перших вампірів, своїх батьків, Андре вирішив спробувати дати Алессіо випити одну чашу. Вони вийшли на пляж, щоб не наражати на небезпеку всіх інших в разі якогось неочікуваного ефекту. Зробили це опівночі — не заради якогось астрологічного ефекту, а лиш з тієї причини, що всі троє почувалися сильнішими вночі, особливо — в середині ночі. Місяць ховався за важкими сніговими хмарами, даючи лише рідкісні проблиски свого холодного світла. Море дихало в спокійному ритмі, не виявляючи бажання накочуватися на берег далі прибережної смуги дрібних камінців. 

Задля безпеки Толана, Алессіо не кусав його — крові націдили в керамічну піалу. Коли молодий вампір все випив, ні він сам, ні Андре з Толаном не помітили будь-яких змін. 

— Може, потрібне ще якесь закляття? — спитав Алессіо, розчаровано поглядаючи на дно вже порожньої посудини. — Чи навіювання...

— Я можу тобі навіяти забути про вампірську сутність і поводитися, як людина, — сказав Андре. — Та це діятиме лише поки твої інстинкти не візьмуть гору й ти не доберешся до крові. Нам же потрібне справжнє твоє перетворення, а не ілюзія.

— Або я просто не та чарівна посудина з ліками від вампіризму, якою мене вважали, — Толан починав мерзнути, переминався з ноги на ногу.

— Залишимося тут до ранку, — вирішив Андре. — Почекаємо. Щось та має відбутися.

— І ти не бачиш, що саме? — Алессіо намагався не втрачати оптимізму, але таки відчував тривожність від того, що Андре невідоме його майбутнє.

— Я не бачу в тобі майбутньому змін, — відповів на його слова й думки разом вампір. — Ні самого процесу, ні якогось видимого результату.

— Що як результат цей буде невидимим? — припутсив Толан. — Ми ж не на вовка його перетворюєм. Що вампіром, що людиною він матиме однаковий вигляд.

Алессіо тривожно переводив погляд з одного на іншого. 

“А що як я стану перевертнем? Вовком, але не вампіром. Майже людиною, тільки з тимчасовим життям у звірячій шкурі. Та ні, ні, такого не буде. Не буде такого”.

— Лише зранку дізнаємось напевно, — Андре вказав рукою на віддалену гірку кам'яних брил, біля яких росла покручена в різні сторони тоненька фісташка. — Пропоную пройтися. Там буде нам трохи затишніше. Вітер нарощує силу. А з першими променями подивимося на твою реакцію, Алессіо, спочатку на сонце, а тоді вже на кров.

— Сподіваюсь, ти швидко бігаєш, вовче, — широка посмішка молодого вампіра виражала натяк на погрозу. — В разі чого. 

— Я швидко перетворююсь, як ти вже бачив, — Толан відповів з тим самим настроєм. — Сподіваюсь, ти на своїх двох зможеш втекти від мене на чотирьох.

Наступні кілька годин вони провели між великих згладжених морем гранітних брил, які були в середній людський зріст заввишки. Щоб ці камені справді захищали від вітру, всім трьом довелося сідати на один з них, плаский і нижчий за інші. Спеціально для Толана Андре попередньо розігрів його вогнем, який ковзнув гранітом трьома рудими потоками і сам собою зник. 

— Та це ж чиста магія! — з дитячим захватом вигукнув Алессіо. — І чому я нічому такому не навчався?

— Або хімія, — на противагу йому більш спокійно відреагував Толан. — Але дякую, в будь-якому разі. Найменше мені зараз потрібне запалення нирок. Чи ще чогось у моєму дорогоцінному тілі.

Від Андре не прозвучало ні пояснень, ні "будь ласка", натомість він сказав:

— Якщо хочеш поспати — так і зроби. Ми пильнуватимемо. 

— Дякую, в лісі раз мені доводилося переночувати, але на зимовому пляжі, хай навіть з підігрітим каменем — навряд засну тут, хоч би й хотів. До того ж, у нас був такий шалений день, що зараз я точно не спав би і в найзручнішому ліжку. 

— Ти без сну вже забагато годин, — Андре справді хвилювався за свого тепер на невідомий період підопічного. 

— Це так, — Толан згадав, що нормально спав, не рахуючи уривчастого дрімання в автомобілі, близько двох діб тому. — Як зморе — то вже ж спатиму, ніде не дінусь. Але поки сну в жодному оці.

— Хіба ми не можемо відпустити Толана спокійно відпочити на віллі? — Алессіо лише тепер подумав, що не бачить необхідності в присутності напівкровки поряд з ними аж до ранку.

— Кажу ж, я не засну зараз і в ліжку, — стримуючи роздратування, повторив Толан, якому не терпілося побачити результат дії власної крові на цього зарозумілого вампіра.

— Ми не знаємо, чи не полює на нього хтось іще, — Андре не хотів говорити буквально, що просто боїться випускати Толана зі свого поля зору. — І чи не позбавиться хтось із сьогоднішніх нападників нашого навіювання. Тож краще нам триматися разом, навіть жертвуючи комфортом, сном чи його подобою.

Алессіо пригадував, наскільки вражаючим рік тому йому здався той факт, що він перестав хотіти спати. Не просто хотіти — відпала сама необхідність сну. Спочатку його наче не вистачало. Він все прислухався до свого тіла, чи не стало воно слабшим, в'ялим. Та нічого подібного не ставалося. Навпаки — почувався сильнішим і жвавішим, ніж будь-коли за життя. Невже він справді вирішив від цього відмовитися? Невже наступної ночі знову ляже спати, ставши людиною? А якщо противитимиться цьому, то перетвориться на зморене створіння, яке постійно позіхає й час від часу потирає очі.В цей момент, не забуваючи про те, що його чує Андре, молодий вампір чіткими й гучними думками бажав, щоб їх експеримент завершився нічим.