Снігова битва

Снігопад не припинявся, але змінився його темп. Тепер сніжинки приземлялися, наче в уповільненій зйомці. Вони давали одна одній достатньо простору, щоб вільно неспішно покружляти, не штовхаючись гранями. Тож видимість значно покращилась. Жаннет зустріла біля одного із засніжених кущів Толана й Ліді.

— Я друг, — поспішила сказати вона гучним шепотом. — Мене викликав Андре.

— Викликав? — перепитала Ліді. — Певно, погані наші справи.

— Я здатний обернутися, не забувайте, — Толан щиро вірив, що це може достатньо допомогти.

— Де сам Андре? — Жаннет лиш всміхнулась на його слова.

— В будинку, — відповіла Ліді. — Алессіо й Лів біля входу.

— Як думаєте, наш ворог, він один?

— Знаю, здається неправдоподібним, але ніхто з нас більше нікого чужого не відчуває поряд, — Ліді теж підозрювала якийсь підступ. — Хіба лиш...

— Він якось сховав від нас своїх помічників, — продовжила за неї Жаннет.

— Існує рецепт спрею для приховання єства. Як я могла забути?! Я ж навіть готувала такий колись, — Ліді сердилася сама на себе.

Хоч говорили вони тихо, їх явно почули. Щойно відьма з вампіркою озвучили свої здогадки, з різних закутків засніженого саду почали виходити вервольфи. Шестеро сірих і бурих тварин неквапом наближались до них. Вони скалили зуби, але не гарчали голосно, певно, хотіли залишатися непомітними для решти вампірів. 

— Хтось тут вміє битися з вовками? — Жаннет зняла пояс зі свого пальта. 

— У мене бували сутички з родичами, — сказав Толан.

— Ти побережи себе, красеню, — блиснула посмішкою Жаннет, вже готова смакувати битву.

Ця посмішка ще не встигла зникнути з її обличчя, як руки вампірки обкрутили пояс навколо шиї одного з вервольфів. Після кількасекундних спроб вирватися, він повалився на сніг. 

— Не смій, — Ліді пильно подивилась на Толана, й той, підкорившись її сильній волі, відкинув намір обертатися. — Сидіти! — після того наказала відьма перевертню, який готувався стрибнути на неї. Той заскавчав, сів, наче слухняний собачка і замотиляв по снігу хвостом. — Залишайся тут! — додала вона.

— Навіть я так не дію на чоловіків, — встигла кинути відьмі Жаннет, завдаючи незначний удар срібним ножем іншому вервольфу.

— Це жінка, — відповіла Ліді, відбиваючи напад ще одного. 

Троє верфольфів подалися до будинку. 

— Бою не уникнути, — констатував Алессіо і, на подив Лів, взявся ліпити сніжку. — Роби, як я.

Вовки наближались повільно. Це дало час вампірам зробити й запустити по них кілька туго зліплених сніжок. Якою б дитячою не здавалася така оборона, тварини скавчали від ударів, злилися, шкірили зуби. Снігопад в купі зі сніжками не давали їм зібратися для повноцінної атаки.

В той час, коли надворі розгорталися ці баталії, в напіврозваленому будинку продовжувався меланхолійний діалог.

— Чую, ти привів з собою друзів, — Андре не виказував і натяку на хвилювання. 

— Як і ти.

— І навіщо ми наражаємо їх на небезпеку? 

— Це легше, ніж домовитись.

— Чому ж ми самі не вступаємо у бій, — Андре подумки оцінив, як багато навколо деревини, в тому числі у нього під ногами.

— Нам це ні до чого, — Сивий Вовк не наближався й не подавав жодних ознак агресії. — Як ти можеш бачити, ніхто серйозно не постраждає. В тому числі й Толан.

— Ти можеш бачити те, що бачу я? 

— Ні, та я знаю про твої здібності від Артура.

Далі все сталося швидше, ніж міг побачити наперед і відреагувати Андре. Поряд із Сивим Вовком з'явився справді попелястий вервольф. Він почав кружляти навколо вампіра, наче танцюючи, без жодних погроз, але й не давав ступити далі одного метра. Скориставшись цим часом, Сивий Вовк зник з будинку через безрамне вікно. Андре не атакував вервольфа, намагаючись почути щось із його думок, але там був лише поточний момент: кружляти навколо вампіра, тримати його в кільці.

Алессіо перейшов від оборони сніжками до жбурляння у вовків невеликих гострих бурульок, які він відламував від краю даху, далі в хід пішли шматки черепиці й дерева з того самого даху. Все це дозволяло йому тримати обох перевертнів на відстані. Лів же побачила ситуацію Андре, і, попри його застереження, зайшла в будинок. 

"Краще забери кудись Толана", — надто гучно прозвучав у її голові голос чоловіка.

"З ним Ліді. І до тебе я ближче".

Не витрачаючи більше часу на безслівні діалоги, Лів вирвала з підлоги шматок дошки й огріла нею попелястого вервольфа. Другий удар нанести не вдалося — звір вхопив дошку зубами й вирвав з рук вампірки. На цьому моменті вона вже не уявляла, що робитиме далі. Її відкинуло на півметра від ворога, та він міг здолати цю відстань буквально за секунду. В тому місці, де впала жінка, не було дерев'яного настилу, лише пісок в перемішку з землею. Та того, що Лів встигла зробити, виявилось достатньо, аби Андре тепер зміг атакувати вервольфа: він схопив його голову, міцно затис між своїх долонь, наступив ногами на передні лапи. Перевертню довелося подивитися йому в очі. І підкоритися його волі, переданій через цей погляд, теж довелося. Звір повністю перестав пручатися, ліг на підлогу, виставивши лапи, наче сфінкс, і поклав на них свою величезну голову.

Коли вони вийшли з будинку, найперше довелося рятувати Алессіо. Залишившись один він вже не зміг стримувати наступ двох вовків жбурлянням всього, що потрапляло під руку, і тепер залишився затиснутий між ними. Він лиш ухилявся від ударів і спроб його вкусити. В руках у нього не було абсолютно нічого. Навіть сніг під ногами був надто витоптаний, щоб жбурнути хоча б жменю його в очі ворогам. Андре з Лів синхронно відкинули обох вовків у різні сторони.

"Тримай, поки не підійду", — розпорядився Андре. 

Лів притисла вервольфа до землі, сівши йому на шию, тримаючи його голову на землі. Вона відчувала, що ваги її, як і сил, не вистачить довго так стримувати звіра, який був явно важчим за неї. Та вервольфу на спину повалився ще й Алессіо.