Розмови на кухні

Поки погляд Лів метався між Андре та Міланою, Алессіо зник з вітальні. 

— Скажете, мене відчули, а її — ні? — Мілана закотила очі і схрестила руки. Та витримала в такій позі недовго — в домі було занадто тепло, щоб стояти, щільно притискаючи до себе куртку. Тож дівчині довелося зняти верхній одяг. Вона кинула куртку на диван і підійшла до Толана, який стягував на собі пальто. — Сходжу принесу твою сумку.

— Я з тобою, — Лів першою ступила в неосвітлений коридор.

— Думаєш, втечу? — гмикнула Мілана.

— Думаю, жодному з нас не варто залишатися наодинці, — почулася віддалена відповідь з темряви.

Вони вийшли надвір, Мілана полегшено зітхнула. 

— Треба перекурить, — вона швидко підійшла до водійських дверцят і спершу дістала сигарети й запальничку, а потім вже сумку Толана з багажника. — Чесно тобі скажу, я злякалась до смерті, — вона обперлася спиною об машину й нервово всміхнулася. В її тонких руках, обтягнутих рукавами чорного светра, був помітний легкий тремор. — Допоможеш із цим? — дівчина простягнула Лів запальничку, з якої ніяк не могла викресати вогонь. А сама намагалася втримати сигарету між вказівним і середнім пальцем.

— Допоможу, — Лів узяла запальничку й підійшла дуже близько. 

На якийсь момент Мілана злякалася, що та збирається поцілувати її. Та вона лиш невідривно дивилася дівчині в очі. 

— Це тобі більше не знадобиться, — голос Лів прозвучав грубіше, ніж до того. — Ні сьогодні, ні потім, ніколи, — вона забрала сигарету з рук Мілани, дістала пачку з задньої кишені її джинсів, кинула це все на граніт, подалі від авто, і підпалила. 

Кілька хвилин вони мовчки дивились на вогонь, поки Лів не відчула, що дівчина вже надто змерзла. 

— Візьми там снігу і загаси це, — вона вказала рукою на невеличкі сіруваті острівці в газонній траві.

Мілана мовчки виконала доручення. 

— Що це було? — її погляд наче виринав з туману.

— Ти вирішила кинути курити, — всміхнулася Лів.

— Тобто, ти вирішила? — Мілана підняла сумку Толана й пішла до дверей дому.

— Відьми вміють захищатися від вампірського впливу, — озвалася позаду Лів.

— Хіба лиш вампір вихопить момент їх емоційної слабкості, — дівчина обернулася в дверях і з викликом подивилась в очі Лів.

— Думай, що хочеш, — та лиш знизала кутиками губ. — Головне — ти кинула курити, — голос її знову був м'яким, і звучав, як заспокійлива мелодія. — Дивись, світло в кухні, — по ліву сторону від порога справді з'явилося два прямокутника світла. Ходімо, — вона зайшла в дім.

— Щоб ти знала, мені вже є вісімнадцять, я можу курити і робити, що захочу! — крикнула їй в спину дівчина.

Лів не відреагувала. Вже з порогу кухні вона побачила, що і там все змінилося, крім хіба лиш стелі і підлоги. Менший холодильник, вбудований у молочно-білі кухонні меблі, маленький круглий столик, біля якого стояли два стільці. Висока прозора ваза з білими і рожевими тюльпанами на підвіконні. Крихітна, наче іграшкова, рожева кавоварка неподалік від сріблястої мийки.

— Просто картинка з Інстаграм, — Лів вирішила, що має щось сказати про ці зміни. Та захват видався не надто щирим. 

Все, що вона бачила перед собою, беззаперечно свідчило про одне — жінка, яка стояла біля кухонного вікна поряд з Алессіо й Андре — не просто гостя в цьому домі. На фоні всієї цієї білизни й поряд з двома блідими чоловіками вона виділялася, наче кавова пляма на святковій скатертині. Висока, смаглява, з щонайчорнішими бровами й темними, як вуглини, очима. Її каштанове волосся сягало гомілок жінки. Попри те, що вона була явно щойно з ліжка — шоколадного відтінку халат поверх чорної нічної сорочки, — воно здавалося аж надто гладким. 

Мілана визирала з-за плеча Лів, не наважуючись пройти вперед. Її серце прискорилося від захвату й хвилювання — вона вперше зустріла спадкову італійську стрегу. В цьому не було сумнівів — її опікунка — карпатська мольфарка — детально описувала, як різняться відчуття від зустрічі з різними видами відьом. І тепер Мілана точно знала, хто перед нею, без будь-яких представлень.

— Це все дизайн Ліді, — відповів на слова Лів Алессіо. — Думаю, ви вже теж зрозуміли, хто вона.

— Стрега! — Мілана протиснулася в кухню. — Справжня стрега, — вона застигла посеред приміщення, не наважуючись підійти ближче.

— А я відчуваю карпатський дух, — Ліді привітно посміхнулася й сама підійшла до дівчини. — Мольфарка? — вона взяла обидві долоні Мілани в свої. — Неочікувано зустріти мольфарку в Італії.

— Учениця мольфарки, — уточнила дівчина. — Свого походження я не знаю. 

— Як ти впевнена, що я стрега, так і я запевняю тебе — відчуваю мольфарську вроджену силу, не лише навченість. 

Вони ще кілька секунд постояли, тримаючись за руки і невідривно дивлячись одна одній в очі. Ніхто з присутніх не порушував цього моменту жодним шорохом. Поки поряд з Лів, яка досі стояла в дверях, не з'явився Толан.

— Все, на мені є одяг, — ховаючи ніяковість за веселим тоном, повідомив він.

Лів пропустила його в кухню. Хлопець вийшов на світло в трохи пом'ятих після дорожньої сумки сірих толстовці і джинсах. 

— Вибачте за таку реакцію, — звернувся він до Ліді. 

— Все добре, вовченятко, — тепер вона взяла його за руки. — Вибачиш, якщо так тебе називатиму?

— До певного моменту.

Він мило всміхнувся, хоча Лів відчула в ньому нотку роздратування й подумала, чи є в арсеналі Мілани ще запаси на випадок нових неконтрольованих перетворень. 

— Настав час і нам познайомитися, — відпустивши руки Толана, Ліді підійшла до Лів. 

— Лівія, — вампірка не збиралася простягати долоню, а відьма не проявляла бажання торкнутися до неї, як це робила з Міланою та Толаном.

— Також відома, як остання з роду Воранор, — сумно посміхнулася Ліді. — Зізнаюсь одразу, я з сім'ї, де не надто любили твоїх предків і брата. Та щодо тебе в нас і в мене особисто немає упереджень.