Білий пухнастий вовк

Лів, Андре та Моніка не відривали погляду від Толана. Білявий хлопчина виглядав зібраним, тримав спину пряму, завдяки чому здавався вищим за свої метр сімдесят. В його голосі відчувалося хвилювання, та це було геть не дивно для непроханого гостя в домі. Особливо, для непроханого вервольфа у домі вампірів. 

Загалом всі троє, незалежно один від одного, вирішили для себе, що це юне створіння не несе загрози. Навпаки, скидалось на те, що йому потрібні захист і допомога. 

— Звідки ти, Толане? — першим заговорив до нього Андре.

— Зі Швеції, — без затримки відповів юнак. — Я у вашому домі близько тижня, не більше. Нікого не заставши, не знав, як з вами зв'язатися, тож залишився просто чекати. Та й жити мені, якщо чесно, більше ніде й нема за що.

Моніка тримала смартфон в руці, готова будь-якої миті викликати поліцію. Андре бачив у думках хлопця, що він знає — перед ним вампіри. А вони знали, що він вервольф, тож людину краще було швидше випровадити, аби спокійно поговорити. 

— Я пригадую твого батька, — сказав Андре. — Знав його під іншим прізвищем, та в тебе його обличчя, тож... Так, я розумію, чому ти тут. 

Толан збирався було заперечити, що схожий виключно на матір, та вампір ледь помітно кивнув головою, і той нічого не сказав.

— Моніко, що ж, небезпеки немає, як і перешкод для вашої подальшої роботи, — Андре звернувся до рієлторки. — Толан поїде з нами, вже завтра ви можете вільно показувати маєток потенційним покупцям. 

— Добре, що все прояснилося, — трохи нервово всміхнулася вона. — Залишу вас з вашим гостем. 

Вони дочекалися, поки кроки жінки стихли внизу, й тоді лише Андре зізнався:

— Хлопче, вибач, та я наговорив брехні, щоб спровадити нашу рієлторку.

Толан кивнув.

Лів досі не мала уявлення, що сказати.

— Я не знав твого батька під жодним прізвищем. Та я й не Воранор, це прізвище моєї дружини, — продовжив Андре. 

— Я також незнайома ні з ким зі Швеції, — Лів скрушно похитала головою. — Та й взагалі всіх моїх знайомих можна перелічити на пальцях. Тож я не могла забути когось із них. 

— Але ми допоможемо тобі, що б там не сталося, — запевнив Андре. — Ти згадав заповіт, отже, твого батька вже немає в живих.

— Він загинув два тижні тому, — Толан присів на ліжко, вперся ліктями в коліна й тримав обома руками голову, наче вона раптом стала нестерпно важкою. — Мама сказала, що це не просто автомобільна аварія, а відьомські вроки. А заробив їх батько за допомогу вампірам, з якими вовки з нашого роду завжди ворогували. Та й взагалі з будь-якими вампірами нам не годиться водити дружбу. 

— За останні сто років жив лише один вампір Воранор, який міг залучити на свою сторону вервольфа, — Лів закотила очі й схрестила руки на талії. — Мій брат Артур. Вже покійний, але ще не так давно живий і маніпулюючий відьмами, людьми, як виявляється, і вовкулаками.

— Артур — я колись чув це ім'я від батька, — голос Толана пожвавішав. — Він вживав його без прізвища. Якщо правильно пам'ятаю, говорив, що це його новий партнер по бізнесу. 

— Якому бізнесу? — Лів було цікаво, чого вона ще не знала про колишні справи покійного брата.

— Батько продавав вживані автомобілі в країни східної Європи. У нього було багато партнерів. Артур наче мав займатися перегоном і продажем авто в Україні. 

— Цілком вірогідно, — кивнула Лів. — У нього були в цій країні й інші інтереси. 

— Збирай речі, — Андре подав хлопцеві його пальто. — Відчуваю, ти тут вже трохи застудився. Поїдеш з нами в готель.

— Я дуже вам вдячний, — Толан вдягнувся. — Мені страшенно незручно. Я б нізащо не вдерся в ваш будинок і не просив про допомогу, якби не залишився зовсім один, — він дістав з-під ліжка велику спортивну сумку й найперше поклав у неї книгу, яку тримав біля ліжка. 

Лів не встигла роздивитись обкладинку та була певна, що ще її побачить. 

— Не вибачайся на кожному кроці, — з уст Андре це прозвучало як наказ. — Але поясни, як ти залишився один. З батьком зрозуміло, а мати? Зграя?

— Моя мати — людина, вона в темі, але сама не має жодних сил. Пробувала ходити на відьомські курси — та швидко зрозуміла, що то якесь шарлатанство. 

"ЦІкаво, є і вампірські курси?" — Лів з усіх сил тримала обличчя під контролем, щоб не сміятися.

"Не здивуюся, якщо є", — беззвучно відповів Андре.

— Я відправив її в безпечне місце, — продовжував Толан. — А зграя, ну... я як напівкровка до неї не належу. 

— Ці вже вовчі порядки, — Андре бачив, що юнак говорить правду.

— Та в моєму стані, чи як це назвати, є й свої плюси, — Толан надав голосу оптимістичних нот, — я не залежу від Місяця. Взагалі моє перетворення ні від чого не залежить, навіть від емоцій. Потрібен лише чіткий намір. З мінусів — у вовчій шкурі не тримаюся довше, ніж хвилин п'ятнадцять - двадцять. 

— А як із самоконтролем? — спитала Лів. — Коли стаєш вовком.

— Якщо ви питаєте, чи нападу я на вас, щойно покриюся шерстю, то, чесно, не знаю, — Толан намагався витримати погляд жінки, та все ж першим відвів очі. — Я не перетворювався поряд з вампірами. Але в плані полювання на тварин — інстинкти мисливця сильні, нюх жодного разу не підводив. Та я не кидаюся на все живе. Іноді ганяюся для розваги за оленем чи зайцем. Але я ніколи не їв сирого м'яса, а від одного лиш виду крові мене взагалі нудить.