Прихована камера

— Лі-і-ів, уже маємо дещо цікаве на відео, — гукнув Андре з кухні наступного ранку.

Дружина миттєво опинилася поряд. На кухонному столі стояв ноутбук і два келихи з кров'ю. 

— Коли ця Моніка все встигає? — Лів взяла один із них і глянула на екран.

Якість відео виявилася така собі, та цілком можна було роздивитися хлопця, який зайшов до кімнати, що до того була на фото. Він зняв коротке пальто й повісив поверх усієї тієї купи одягу, яка вже була на манекені. Підійшов до вікна, дивно повів носом зі сторони в сторону, наче принюхувався. дістав з-під ліжка ліхтар і посвітив на підлогу біля входу.

— Там же лишилися сліди, — Лів глянула на чоловіка поглядом "все пропало".

— Моніка говорила, щоб я не хвилювався за старовинний паркет, бо вона вдягне бахіли, — відповів він, не відриваючи погляд від екрану.

— О, я все більше від неї в захваті! — жінка собі подумки зізналась, що їй би таке і в голову не прийшло. — Навіть якщо ми не продамо маєток, Моніка — це вже просто джек-пот.

— В неї не буває непроданих будинків, — усміхнувся Андре.

— Чому я не здивована?

Хлопець на відео вимкнув ліхтар і поставив на підлозі, поряд з чашкою і книгою. Присів на ліжко.

— Щось підозрює, але нічого не знайшов, — Андре спокійно зробив ковток з келиха. — Цей порух носа, ти помітила? 

— Так, — кивнула Лів. — Невже вервольф?

— Певен, що так.

— Думаєш, він там один? — Лів подобався спокій Андре, та сама вона починала тривожитись.

— Це нетипово для їх виду, та, схоже, один. — чоловік заспокійливо накрив її долоню на столі своєю. — Поспостерігаємо за ним добу, перш, ніж летіти туди.

— Гаразд.

Подружжя провело за монітором увесь світловий день. Той, за ким вони спостерігали, виходив з кімнати без верхнього одягу кілька разів і швидко повертався, очевидно, гуляв по маєтку. 

— Треба було ще на кухні камеру поставити, — сказав Андре, коли хлопець на відео, а виглядав він досить юним, повернувся з повною чашкою чогось гарячого. — Втім, і ця одна дає нам чимало інформації. 

— Не знаю, у що Моніка її вмонтувала, але він жодного разу навіть не звів очі в цьому напрямку, — Лів продовжувала захоплюватися їхньою рієлторкою.

Таємний житель маєтку Воранор випив гарячий вміст своєї чашки, дивлячись у вікно, недовго почитав книгу, проспав чотири години і почав кудись збиратися. Він розклав на ліжку весь свій одяг, обрав серед нього костюм і сорочку, зверху вдягнув пальто і шарф. 

— На співбесіду? — Лів глянула на чоловіка.

— В такий час? Радше на побачення, — зауважив він.

— О, глянь, як одеколоном поливається, — тим часом побачила жінка. — Точно на побачення. 

— Запах вервольфа нічим не перебити, — скривився Андре. — Та якщо його обраниця просто людина, можливо вона не почує нічого, крім одеколону. 

— У нього має бути авто, — вголос подумала Лів. — Інакше як би він дістався так високо в гори, та ще й по кілька разів на добу?

— Він же розуміє, що незаконно живе у чужій приватній власності, тож певно паркується десь подалі. Їдьмо туди, — Андре розвернув до себе дружину.

В його очах палав детективний азарт.

— Та гаразд, мені теж страшенно цікаво познайомитися з нашим квартирантом, — де й поділися всі недавні наміри Лів більше ніколи не заходити в маєток Воранор і взагалі стерти його з лиця землі.

Приватний літак фармацевтичної компанії подобався Лів ще більше, ніж попередній, нафтової. Запахи нових матеріалів, зручніші сніжно-білі крісла, просторіший салон. Хоч іноді подружжя вампірів і користувалося послугами великих пасажирських літаків, та все ж перевагу віддавало приватним. 

Перш, ніж їхати в гори, Андре з Лів зупинилися в Мілані, глянути на бутік Кіро й придбати в нього щось із теплого одягу, щоб не виглядати підозріло в засніжених Альпах. В попередній візит вони обійшлися без нього, але тепер планували зустрітися з Монікою, перед якою варто було приховати свою природу. Втім, навіть у пальтах від Кіро, відтінку марсала для Лів і чорному для Андре, вони залишалися надто блідими, як на австралійців. 

Рієлторка привітала їх сліпучою професійною посмішкою, зробила комплімент вигляду Лів та з десяток — її будинку. Потім описала всі його проблемні місця, які краще б відремонтувати, щоб продати маєток швидше.

— Також суттєвим мінусом є відсутність електрики, та я розумію, що зробити ще й це — то значні витрати, — говорила й говорила вона, встигаючи вправно кермувати авто на гірській дорозі, — які, якщо чесно, можуть і не окупитися.

— Насправді, ми нікуди не поспішаємо, — спокійно заявила Лів. 

— І не сподіваємося на значний прибуток, — додав Андре. 

— В ремонт готові вкладатися, — продовжила Лів. — І найбільше нас зараз цікавить зовсім не продаж, а зустріч із тим таємним квартирантом.

— Так, мене взагалі теж, — Моніка переключилась на цю тему. — Дивовижне нахабство! Можливо, ми побачимо його вже по приїзді. Як показала камера за останні дві доби, час від півночі й приблизно до шостої-сьомої вечора наступного дня він проводить в кімнаті. Маємо встигнути.

Вона додала швидкості, Лів завжди мимовільно посміхалася від нарощування обертів двигуна. Чи переймалась вона колись за свою безпеку? У транспорті — ніколи. Розуміння того, що найсерйозніші травми її тіло зцілить в лічені якщо не секунди, то хвилини, не залишало місця для страху.

— Зайдемо з парадного входу? — запитала Моніка по приїзді.

— Так, — кивнув Андре. — А Ви з іншого заходили? 

— Ні, я знайшла ще двоє дверей  та жодна з них не піддається, — рієлторка і не намагалася бути тихою та  непомітною. Вона голосно розмовляла й швидким кроком прямувала до парадного входу маєтку Воранор.

— Їх дуже давно ніхто не відмикав, тож не дивно, — сказала Лів, ковзнувши поглядом по статуях предків. 

Того вечора було вітряно, але не сніжно. Ніякого красивого білого мережива, лише купки снігу в місцях, звідки їх не могло здути.