21

Наступного ранку я встаю раніше за маму. Готую сніданок, її улюблені млинці. Запах свіжозвареної кави підіймає мені настрій, і я навіть починаю думати, що сьогодні все точно налагодиться.

Мама заходить до кухні з доволі похмурим обличчям.

- Доброго ранку, - говорить вона. - Що це ти тут затіяла зрання?

- Доброго, - я кладу їй на тарілку млинці. - Сніданок приготувала нам.

Я сідаю поряд з мамою за стіл. Вона пробує мою їжу, а потім дивиться на мене майже так само пронизливо, як і Анна.

- Це так так підлизуєшся, чи намагаєшся вибачитися, чи загладжуєш своє почуття провини?

- Мам, ну не починай. Давай спокійно поснідаємо, а потім все обговоримо.

- А що тут обговорювати? Мені вже все ясно. Як пройшла вчорашня зустріч?

- Нормально, - зітхаю я.

- Ну а чому без подробиць? Давай, розкажи мені, чим ви там займалися? Це ж має бути неймовірно цікаво.

- Ми ходили на виставку, - я не знаю який тон надати своєму голосові. Якщо скажу з ентузіазмом, вона вирішить, що мені з Анною цікавіше ніж з нею. Треба говорити з легкою байдужістю, але тоді вона зрозуміє, що я прикидаюся, адже логічно, що якщо ми з мачухою спілкуємося, і навіть кудись ходимо, то мені з нею цікаво.

- Так, а колись ми з тобою теж ходили до різних місць. Куди я тільки тебе не водила, - майже з відчаєм простягає мама.

- Мам, ну що ти починаєш. Я все це пам’ятаю, було класно, просто зараз я вже доросла.

- Ну так, а коли ти доросла, то потрібно кинути мати, і піти за всілякими повіями.

Мама відсовує від себе тарілку і встає з-за столу.

- Ти не доїш?

- Ні.

- Не смачно? Я старалася.

- Смачно. Просто у мене немає апетиту. Я ж теж старалася все життя заради тебе, - і мама драматично йде.

Я залишаюся на кухні на самоті. Врешті теж відпихаю від себе тарілку. З одного боку, я відчуваю себе винною, а з іншого, поведінка мами мене злить. Вона наче дитина, невже їй так важко зрозуміти, що відносини між людьми бувають дуже складними і багатогранними. І всі ці її репліки, після тієї фрази про любити повністю я не можу позбутися відчуття, що вона мною маніпулює, щоб змусити відмовитися від Анни. Але що буде потім? Був час після розлучення, коли вона тонко натякала, що краще б мені було не спілкуватися з татом. Я тоді не особливо відстоювала себе, але все вирішилося саме собою, змирилася ж вона тоді якось. І якщо зараз я припиню спілкуватися з Анною заради неї, чи не зрозуміє вона, що мною можна керувати через її почуття? Чи не будуть рости її вимоги? Анна, потім тато, потім моє особисте життя, не такий чоловік, чи щось типу того.

Мені починає здаватися, що тепер це вже не боротьба за моє право на спілкування з мачухою, а за моє право в принципі вирости нарешті і жити своє життя. І я відчуваю необхідність не здаватися, і стояти на своєму.

Я зачиняюся в своїй кімнаті, відкриваю на мобільному додаток банку і дивлюся на свої накопичені фінанси. Звісно, просто скандалити з мамою — це по-підлітковому. Простіше було б з’їхати, відділитися фінансово і житлом, тоді у мене точно було б право робити те, що я хочу. В інтернеті завжди дають таку пораду молоді, чиї батьки не схвалюють їхні дії. Але чи вирішить це мої проблеми? Адже ми з мамою не чужі одна одній люди, щоб роз’їхатися і забути. Навряд чи я зможу жити повноцінно і щасливо, просто втікши від неї. Все ж таки конфлікти слід намагатися вирішити ще й словами, особливо у моєму випадку, коли все так неоднозначно.

Я стукаю у мамину кімнату.

- Так, - відзивається вона.

Я заходжу. Мама сидить на дивані і читає книгу. Я підсідаю до неї, забираю з її рук роман, стискаю її долоні в своїх, цілую. Мама дивиться на мене ще з більшою недовірою, і я відразу розумію, чому. У нас ніколи не було прийнято не тільки говорити про почуття, але й яскраво проявляти їх. Обніматися, плакати, триматися за руки, гладити одна одну, цілувати — все це було тільки при наявності якогось серйозного приводу. Тому мене так вражала відкритість Анни, коли вона сміялася, плакала над фільмом, притискала мене до себе щосекунди. І поводила себе так при всіх людях, навіть при малознайомих. Мама вважала, що жити слід майже з англійською манірністю, і я також не звикла проявляти до когось, а особливо до неї, ласку.

Тому зараз вона, скоріше за все, впевнилася, що відбувається щось не те. Я відпускаю її руку і кажу:

- Мамо, давай поговоримо.

- Мілено, мені здається, нам не має про що говорити...

- Мамо, просто, ну, заспокойся на хвилинку. Вислухай мене. Ти повинна спробувати зрозуміти мене.

- Ні, я можу зрозуміти чимало, але не це.

Судячи по життєвим переконанням мами, зрозуміти вона якраз таки може не так вже й багато учинків, але я не здаюся.

- Слухай, я розумію, що ти переживаєш, що Анна замінить мені тебе, ти ревнуєш, і ти маєш на це право. Але я клянуся тобі, що це не так. Я не віддам перевагу їй, чесно. Ти для мене найкраща мама, ти важлива навіть зараз, коли я вже виросла.

- Тоді чому ти так вперто хочеш привести її в своє життя? Якщо тобі всього вистачає від мене?

- Мам, ну я ж сказала, що Анна не стане мені другою мамою. Просто люди не можуть дати один одному все. Ти можеш намагатися, робити все можливе, але завжди буде те, чого ти не додаватимеш іншій людині. У всіх стосунках, і батьків з дітьми, і чоловіка з дружиною, і друзів. Тому і важливо мати побільше близьких у своєму житті. Тому що кожен буде доповнювати те, чого тобі не вистачає від іншого.

Весь цей монолог здається мені дуже логічним та життєвим, але маму він знову змушує гніватися.

- Тобто ти хочеш сказати, що я тобі чогось не дала? Цікаво, чого ж? Я була чудово матір’ю, пристойною людиною, а що тобі може давати ця повія? Ах, ну так, як на жердині крутитися і цицьки на загальний огляд вивалювати у вирізі. Це дуже важливі уміння в житті, звісно, куди ж матері до цього.

- Мамо, ти судиш поверхнево. Є речі у спілкуванні, які...