19

Наступного ранку я зі страхом встаю з ліжка. Весь вчорашній вечір ми з мамою провели у своїх кімнатах, не зустрічаючись навіть на кухні. Так що я виходжу до сніданку з очікуванням нового конфлікту, адже очевидно, що ми ще не все до кінця з’ясували.

Мама у ванній, так що я розраховую швидко поїсти, щоб не зіткнутися з нею, і не скандалити хоча б зранку. Але коли я переходжу до оладок, мама заходить на кухню.

- Щось ти зарано встала, - помічає вона. - У тебе ж канікули.

- Так, але потрібно зробити деякі справи.

- На жердині з Анною повисіти? - кидає мама.

- А ти чому не поспішаєш? Вже пів на десяту, - я вирішую не реагувати на її шпильки.

- Сьогодні бібліотека на годину пізніше відчиняється. Через ремонт у читальній залі.

- Ясно.

Я мовчки їм. Мама наливає собі каву, сідає поряд, кладе оладки, поливає їх варенням. Сьорбнувши з чашки, нарешті говорить:

- Слухай, Мілено, вчора я була не права, що так гнівалася на тебе через цю...

Я ледь проковтую шматок і судомно запиваю його чаєм. Невже мама зрозуміла, що у моєму спілкуванні з Анною немає нічого страшного? Хай вона і далі буде про неї поганої думки, але не влаштує драми з нашої дружби? Я не можу повірити, що все закінчиться так швидко і добре.

- Так, я була не права, - продовжує мама. - Ти ні в чому не винна. Це все Анна.

- Що?

- Ясна річ, що така як Анна дітей любити не може.

- Я вже не дитина, - знову нагадую я.

- Ну це неважливо, вона нікого, крім себе, не любить.

- А тато?

- От, в цьому й справа. Вона не любить, вона хоче, щоб він належав тільки їй. Тому вона й возиться з тобою.

- Я щось не розумію.

- Звісно, ти ще занадто молода, щоб зрозуміти. Анна хоче, щоб ти посварилася зі мною.

- Що? - я не можу усвідомити, що за дурню тільки-но почула.

Але мама розвиває свою теорію з абсолютно серйозним обличчям.

- Анна ж знає, що твій батько пішов від мене, а значить, у мене ще можуть бути до нього почуття. Це, звісно, не так, - спішно додає вона. - Але Анна боїться, що він може повернутися до мене, дізнавшись, що я все ще його кохаю.

- А до чого тут я?

- Та до того, - закочує мама очі, наче це ясно навіть немовляті. - Мене й Сашу зараз пов’язуєш лише ти. Ми можемо з ним спілкуватися через тебе, ти можеш розповідати йому про мене. І, за думкою Анни, так ми можемо знову зійтися. Тому вона і взялася за тебе. Вона знає, що я не пробачу, якщо моя донька полюбить мачуху. Зрозумій ти, Мілено, вона тобою скористалася, щоб ти до неї прив’язалася. А потім ти розсваришся зі мною, ми не будемо близькі, може навіть, не будемо спілкуватися, і її суперниця остаточно зникне з обрію.

Мама дивиться на мене майже з радістю.

- Мамо, а тобі точно сорок сім років? - не втримуюся я.

- Що? Це тебе Анна такому навчила?

- Ні, до чого тут вона? Просто ти вигадала якусь нісенітницю, з чого ти взяла, що це так працює?

- Та що ти знаєш про життя, любов та шлюб? - гнівається мама.

- Мало що, але все одно це звучить дивно. Ти ж ніколи не спілкувалася з Анною, з чого ти взяла, що вона боїться, що тато повернеться до тебе, і щось таке планує?

- А з чого ти взяла, що я не права?

- З того, що я проводила з Анною чимало часу, - у мене виривається ця фраза, і я спішно п’ю чай, щоб закрити собі рота. Не вистачало, щоб я ще проговорилася про все, що розповідала мені мачуха, про їх любов з татом задовго до моєї мами.

- Мілено, - мама бере мене за руку, - ти ще дуже юна, у тебе замало життєвого досвіду. Повір мені, як тільки ти скажеш їй, що ми посварилися, і ти більше не волієш мене в твоєму житті, ця шалава відразу ж відвернеться від тебе. Вона власниця, їй все потрібно мати повністю, вона не примириться з тим, що в твого батька є зоч якась ниточка, що пов’язує його з попередньою дружиною.

- Мамо, але я хочу тебе в своєму житті, навіть якщо буду спілкуватися з Анною, - я вириваю руку.

- Мілено, ну ти коли-небудь сама чула історії про хороших мачух? Таких одиниці, і по Анні здалеку видно, що вона до них не відноситься. Вона зробила тебе схожою на себе, ти частина якогось її плану. Може, не зовсім такого, як я розписала, але вона не може бути щирою до тебе, це все маска. Тільки твоя мати може тебе любити.

Я відчуваю відчай. З одного боку, я занадто добре пізнала Анну за ці місяці, щоб не повірити, що вона дійсно злобна, заздрісна і підступна мачуха, а з іншого... Адже дійсно так буває, люди роками прикидаються, щоб насолити комусь.

- Мілено, я говорила тобі, що буду ображена на тебе, якщо ти приймеш у своє житті мачуху. Але я не можу ображатися на тебе зараз, тому що ти не винна. Тобою скористалися. Ти можеш спілкуватися з нею далі, я буду чекати, як чекає батько блудного сина. Тому що я знаю, що одного дня ти зрозумієш, що мама завжди має рацію, і я, звісно, прийму тебе назад і втішу. Але я не хочу, щоб ти відчула цю біль зради від того, хто тобі здавався сім’єю. Прошу тебе, не спілкуйся більше з нею. Не заради мене, а заради себе.

Я не знаю, як мені реагувати на ці майже книжкові звернення. Мені хочеться обрати перший варіант, спілкуватися з мачухою навіть якщо вона і справді зрадниця, але в моїй голові звучить фраза мами, що вона може припинити спілкуватися зі мною. Невже моя мама, яка так мене любить, яку люблю я, здатна ніколи в житті зі мною більше не заговорити? Жити в одному місті, але, зустрічаючись на вулицях, проходити повз, мов чужа? Не знати, що я вийшла заміж, народила дитину, захистила кандидатську? Адже якщо Анна все ж добра мачуха, то так і станеться. Чи зможе Анна замінити мені маму? Чи достатньо буде мені її любові, якщо я втрачу свою рідну мати? І питання з тим, чи надовго Анна в житті мого батька, а значить, і в моєму, залишається відкритим.

У мене відчуття, що, відкривши мамі правду, я повернулася до початку. Все те, що я уявляла у своїй фантазіях, тепер насправді, а я все так само не знаю, кому довіряти, що робити, як розібратися в цих складних сімейних відносинах.