18

Майже тиждень я ні з ким не спілкуюся, ні з Анною, ні з Веронікою. Але все ж приходить день, коли проблему потрібно вирішити. Врешті решт вже липень, я змогла б частіше бачитися з Анною, а приховати ці зустрічі вже немає за ким, Вероніка до кінця серпня відпочиватиме з родиною за кордоном.

Сьогодні у мами гарний настрій. Можливо, їй дадуть премію на роботі, до того ж ми збираємося на вихідних на море, яке у двох годинах їзди від нашого міста. Мама не водить машину, а автобуси туди ходять нерегулярно, так що на морі ми буваємо рідко. Цього разу нас відвезе мамина співробітниця, яка сама збирається розслабитися там з чоловіком.

Мама перебирає одяг у шафі в пошуках свого купальника, весело балакає про те, що мені потрібно буде купити новий, бо старий вона викинула, коли побачила, що він протерся. Я думаю, що могла б піти вибрати купальник з Анною. У мене ніколи не було стильного роздільного купальника. Коли я була дитиною, та й підлітком, завжди купувала такий же, як у мами, - закритий, щоб не обгоріти на сонці і не привернути увагу педофілів. Але тепер я більше не хочу ховатися від світу. Ховати свою талію, свої груди, свій живіт. Мені потрібен купальник під стиль кепки та сонячних окулярів, які я купила ще в травні, коли востаннє ходила по магазинах з мачухою.

- Мам, - кажу я, набравши в груди побільше повітря.

- Так, - відповідає вона, не висовуючи голови з шафи.

- Мені потрібно розповісти тобі дещо вкрай важливе.

Мама нарешті вилазить з шафи і дивиться на мене.

- Щось сталося? - задає вона своє звичне питання.

Я не знаю, з чого почати. Вивалити на неї всю правду? А може, краще взагалі нічого не говорити? Я ж все одно планую з’їхати у вересні. Зможу без проблем бачитися з Анною, навіть запрошувати її до себе в гості. І все ж я знаю, що це не варіант. Місто занадто маленьке та тісне, завжди є ризик, що мама випадково побачить нас разом, або хтось помітить нас і докладе про це мамі. Чесно кажучи, це диво, що за весь цей рік нічого такого все ще не сталося. Ні, краще я розповім мамі сама, може, це якось зменшить мою зраду.

- Мілена, про що ти хотіла поговорити? - мама знову збирається повернутися у шафу.

Я вирішую підготувати ґрунт здалеку, підсвідомо розраховуючи, що в будь-який момент зможу переметнутися і приголомшити маму новиною про майбутній переїзд, замість розмови про мачуху.

- От, ммм, як ти оцінюєш наші з тобою відносини?

- В сенсі?

Тут я, звісно, прокололася, адже мама вважає розмови про почуття марною тратою часу. Але я не здаюся.

- Ну, чи ти відчуваєш, що ми з тобою близькі? Що я тебе люблю? - насправді, єдине, що я хочу знати, чи хороша я дочка, і чи буду я далі улюбленою дочкою, якщо вчиню проти маминої волі заради свого щастя.

- Так, звісно, - впевнено відповідає мама. - Ми ж з тобою як подруги, я знаю, що ти мені довіряєш, і я тобі теж. А чому ти питаєш?

- Просто розумієш, мені цікаво, що ти подумаєш, якщо дізнаєшся, що в моєму житті є ще одна людина, з якою у мене такі ж гарні відносини, як і з тобою. Яка мені так само близька.

- У тебе з’явився хлопець, ти про це? Це ж не той з твоєї минулої роботи?

- Ні, ні, це взагалі не про хлопця, мамо. В цьому плані я поки вільна.

- Тоді про кого? - не розуміє мама. - Твій батько тобі, звісно, важливий, але з цим я змирилася.

Я дивлюся в одну точку і зітхаю. Вона ніколи мені цього не пробачить, точно. Якщо їй важко сприйняти навіть моє спілкування з батьком. Але відступати вже занадто пізно. Мама насідає:

- Так хто це?

- Мам, - я дивлюся їй прямо в очі, - це Анна.

Виникає пауза, якої я і чекала, тому що мамі не властиво відразу кричати й зриватися. Ми дивимося одна на одну.

- Анна? - нарешті перепитує вона. - Тобто...

Мама не в силах договорити.

- Татова дружина, - закінчую я.

- Я не розумію, Мілено, про що ти, поясни нормально.

Я відкриваю рота, але мама не дає мені почати розповідь.

- Це вона тебе до чогось примусила, так? - тепер вже мама починає підвищувати голос, з легкими істеричними нотками. - Вона змусила тебе спілкуватися з нею, напевно, щоб похвалитися перед людьми, яка вона чудова, з падчеркою дружить? Так, чи не так? Вона тебе ображала? Шантажувала чимось?

- Мамо, - перебиваю я, майже криком. - Все не так, дай мені сказати.

Я розповідаю мамі події від татового дня народження до нинішнього часу. Розповідаю про все, чим я займалася з мачухою, про шопінг, танці, як завдяки ній я змінила стиль і поведінку. Немає ніякого сенсу це приховувати. Все одно мама зрозуміє, що до чого, якщо не зараз, то потім.

- Мам, вона мене ні до чого не примушувала, я сама зацікавилася нею і хотіла спілкуватися. Не звинувачуй її, тому що це все я.

Мамине обличчя перекошується.

- Ти? Але навіщо, Мілено? Нащо вона тобі потрібна? Ти можеш мені пояснити, чому так вчиняла?

- Я не знаю. Просто Анна, вона інша. Я завжди хотіла приятелювати з такою жінкою, як вона, - чесно зізнаюся я.

- Тобто з повією! Ти це хотіла сказати? Господи, я ж була такою хорошою матір’ю, де я помилилася у твоєму вихованні? - заламує мама руки.

- Мамо, ти хороша мати, і я люблю тебе. Але Анна теж дуже мила. І що тут такого, я ж не відмовляюся від тебе.

- Ну дякую, дорогенька, що ти хоча б не викидаєш свою справжню мати зі свого життя. Хоча після всього, що я почула... Мало того, що ти з нею гралася в дочки-матері, ставала схожою на неї, почала танцювати на жердині, так ти ще брехала мені! Ти сама чуєш, як це звучить з боку? Наче ти сама стаєш такою шваллю, як вона!

- Знаєш що, - я теж починаю злитися. - Не ображай її, і мене також. Мені соромно, що я брехала тобі, це було неправильно, вибач мене за це, будь ласка. Але в усьому іншому я не зробила нічого поганого. Спілкуватися з мачухою і танцювати пол-денс- це не злочин.

- З моральної точки зору це злочин. І взагалі, чому ти за неї вступаєшся?