17

Мені здавалося, що я ніколи не зможу прийти до себе після драми з Яном. Але пройшов тиждень, потім другий. Заспокоювання Анни виявилося достатньо, щоб я поступово припинила встидатися, а мама, на моє щастя, не згадувала про цей інцидент. Тим більше, що я остаточно розірвала робочий контракт з піцерією ( мені вдалося зробити це в обхід Яна і необхідності відпрацьовувати ще два тижні після подачі заяви про звільнення), про що я повідомила мамі, давши їй зрозуміти, що проблему вирішено. Принаймні, я на це сподівалася. Мені все ще періодично снилися жахи, де дружина Яна знаходить мене і б’є, дізнавшись про наш поцілунок.

Як завжди, коли я хотіла піти від реальності, я вдарилася у навчання. Здавши на відмінно літню сесію, і всі курсові з дипломними роботами, я вже не парилася щодо вступу до магістратури, тому що знала — все вийде.

Вероніка теж все здала без проблем, і вирішила продовжувати навчання на тому самому направленні, що і я, тож майже всі мої проблеми були вирішені.

Влітку я планувала ще більше працювати, адже, як завжди в канікули, у репетиторів збільшується попит. Я ще не сказала мамі про те, що хочу почати жити окремо від неї, але вже почала читати про аренду квартир і як не натрапити на шахраїв.

Через справи останній місяць ми з Анною майже не бачилися, хоча часто зідзвонювалися, і я майже забула про те, що треба якось зізнатися мамі в моєму страшному гріху. І, як завжди, вирішила відкласти цю проблему на потім.

Сьогодні ми з Веронікою сиділи в мене і грали в настільні ігри. Захопившись, ми не помітили, як пройшов час. В дверях почувся шерхіт ключа.

- Твоя мама прийшла. Я піду, мабуть, - Вероніка почала складати фішки до мішечка.
- Окей, - я закинула гральні картки до коробки.

Ми вийшли до передпокою, де мама якраз рилася в своїй сумці.

- О, Вероніка, добрий день, давно я тебе не бачила, - зраділа вона.

- Доброго дня, тітко Ніно, - посміхнулася подруга.

- Ну як ти?

Побалакавши про різне і почувши кілька порад від моєї мами про навчальну літературу, Вероніка зняла з гачка джинсову куртку, і вже підійшла до дверей, коли мама раптом спитала:

- До речі, як там ваша поїздка до музею? Мілена сказала, було дуже нудно, це ж сучасне мистецтво, але для освітніх цілей слід побачити. А що ти думаєш?

- Музей? - Вероніка насупилася.

У мене закалатало серце. Це був останній раз, коли я бачилася з Анною перед довгою перервою через іспити. Хоча я клялася, що більше не втягуватиму Вероніку у свою брехню, і довгий час мені це вдавалося, того разу довелося знову використати її як прикриття. По-іншому не виходило: тато поїхав на тиждень до родичів, і мама це знала, адже я сама їй ляпнула. А більше ніяка вигадка не приходила мені в голову.

Повисла коротка пауза. Потім мама стала нагадувати Вероніці про музей так, наче сама там була з нами, а я за маминою спиною показувала подрузі погано зрежисовані знаки руками і очима. Нарешті Вероніка, трохи запинаючись, вимовила:

- А, так, музей сучасного мистецтва. Той, у який треба було до сусіднього міста їхати потягом, - і злісно глянула на мене.

Насправді я їздила в той музей з Анною. Там була дуже провокаційна інсталяція з напівголими людьми на картинах, але мені сподобалося, хоча сучасне мистецтво в цілому я терпіти не могла.

- Так, так, і як тобі? - допитувалася мама і, не дочекавшись відповіді, стала розвивати свою думку: - От я терпіти не можу цю дурню. Не розумію, що в цьому інтелектуального. Мені здається, таке може сподобатися лише тупим людям. І Мілена зі мною погодилася. Шкода тільки, що ваш універ вимагає, щоб ви там побували. Боже, куди котиться сучасна вища освіта!

- Я повністю з вами погоджуюся, - підхопила подруга. - Мене абсолютно не вразило, от Ви спитали, а я вже навіть не пам’ятаю, що там була, і що бачила.

- І правильно, таке краще забути якомога скоріше, - махнула рукою моя мама.

- Але Мілена каже, що в неї є знайомі, які люблять такий тип мистецтва, - в’їдливо відповіла Вероніка, і по її погляду я зрозуміла, що вона здогадалася, з ким я була на тій виставці.

Мама повернулася до мене.

- Ну... Просто мені здається, що часом непогано подивитися щось таке безглузде, навіть провокаційно відверте. Це розвантажує мозок і відчиняє нові грані. Не кажучи вже про загальний розвиток.

- Я погоджуюся з Міленою, - на моє щастя підтримує мене мама.

Ми ще трохи посперечалися про музей, в процесі Вероніка з усіх сил намагалася дати зрозуміти, які ж люди, що ходять туди, ідіоти. Я знала, що вона насправді так не думає, їй завжди було індиферентно на чужі погляди. Це просто помста мені за підставу.

Нарешті Вероніка вийшла з квартири. Коли я побачила з вікна, як вона виходить з під’їзду, відразу ж кинулася до передпокою.

- Ти куди? - спитала мама з кухні. - Зараз вечерю приготую.

- Я піду проведу Вероніку, забула сказати їй дещо важливе.

- Добре, але не затримуйся, їжа охолоне. А куртку не візьмеш, ввечері прохолодно, - кричала мама, але я вже збігала вниз сходами.

Наздогнавши Вероніку майже на півшляху до її будинку, я не задихнулася тільки тому, що останні півроку ходила з Анною на танці і покращила свою витривалість.

- Зачекай! - я схопила подругу за плечі.

- А-А-А! - вона відскакує від мене. - Господи, ти що, зовсім? Я думала, це маніяк.

- Вибач, не хотіла тебе налякати.

- Чого тобі?

- Я хотіла вибачитися.

- Справді? Як мило з твого боку.

- Вибачай, що так вийшло. Я забула тебе попередити.

- Я взагалі-то просила припинити втягувати мене в цю дурню, - зашипіла Вероніка.

- Я знаю, знаю, - у відчаї скиглю я. - Але просто стільки всього відбувалося, я не встигла розповісти мамі про Анну. Клянуся, це був перший раз за дуже довгий час, коли я прикрилася так.

- Слухай, ти моя подруга, і я, звісно, готова тобі допомогти, але це той випадок, коли я прокляла все на світі, що погодилася для тебе щось зробити. Тепер я втягнута у твою брехню по самі вуха. Мені вже самій соромно.