16

І все-таки в моїй історії з Яном була ще одна річ, схожа на книги і фільми: після нашого скандалу я проводжу першу в своєму житті безсонну ніч. Піл ранок мені приходить усвідомлення, яка ж я невдаха. Якби мої почуття до Яна просто не мали б взаємності. Це, звісно, сумно, але хоча б звучить нормально. Типу, перше кохання, воно таке, невзаємне. Але в моєму випадку все сталося неймовірно ганьбливо. Хоча стидатися слід не мені, а Яну, я все одно відчувала себе дуже тупою.

О восьмій ранку в кімнату увійшла мама.

- Мілено, ти ще не встала? Що сталося? - тут вона помітила моє опухле від сліз обличчя.

- Мені погано, мама. Йди на роботу, я не піду сьогодні до універу.

- Що таке? Ти захворіла? - мама сідає поряд на ліжко і, трохи подумавши, злегка гладить мене по голові.

Хвилину я сумніваюся, але потім викладаю їй усе. Але замість підтримки мама майже кричить в паніці:

- Боже мій, Мілена, це те, чого я й боялася!

- Що мене кинуть, і я буду страждати?

- Ні, що ти будеш вести себе як розпутна дівчина! Як тобі взагалі це в голову прийшло?

- Мамо, що ти несеш? - я сідаю на ліжку. - Що я зробила такого?

- Він твій начальник, які у тебе з ним можуть бути симпатії, це раз!

- Він не набагато старший за мене.

- Це неважливо, у вас вже різний статус. А по-друге, ти сама з ним фліртувала, сама до нього нав’язувалася, сама полізла з ним цілуватися, в той самий час, як він вже одружений! Це ж ганьба! А якщо його дружина про це дізнається і всім розкаже, що про тебе люди подумають!

- Мамо, блін, я не знала, що він одружений, ти що, серйозно думаєш, що я кокетувала б з ним, якби знала?

- Я останнім часом вже не знаю, що й думати. Ти так змінюєшся зовні, а тепер ще й ця поведінка...

- Мамо, та про що ти? Я просто веду себе як нормальна молода дівчина, яка хоче не тільки вчитися, але й веселитися, закохуватися, заводити романи.

- Це все чудово, але не слід забувати про правила пристойності.

- Чому ти звинувачуєш мене? Так, може, я зробила дурницю, коли стала поспішати, запрошувати його, цілуватися, але ж він бачив моє відношення до нього і дозволяв усьому цьому відбуватися, не дивлячись на його сім’ю.

- Я не сперечаюся, він винен, - погоджується мама. - Але мене хвилює в першу чергу поведінка моєї доньки. Ти теж вчинила неправильно.

- А як правильно в цьому житті? - за натиском, якого сама від себе не очікувала, запитую я.

Мама трохи розгубилася.

- Я завжди навчала тебе скромності та пристойності...

- Все, мамо, досить! Мені погано, взагалі-то.

- Ну а що я можу зробити, - мама встає.

- Нічого. Знаєш, я вже доросла, сама розберуся. Забудь все, що я розповіла, - я відвертаюся до стіни.

- Так, тут ти маєш рацію. Ти вже доросла, і сама повинна нести відповідальність за свої вчинки. І сподіваюся, ти справишся з цим з гідністю, - виходячи з кімнати, мама нагадує: - Сніданок на столі, обід у холодильнику. До вечора.

- Бувай, - зітхаю я.

Я валяюся в ліжку до опівдня. Сльози пройшли, але тепер мене ще більше мучить думка, що це я в усьому винна. Добре, що я не розповіла про побачення з Яном Вероніці й Анні. Не вистачало, щоб увесь світ дізнався про мою тупість.

Реакція мами мене не те щоб здивувала чи образила. Я передбачала, що все буде отак. Мама дуже консервативна в плані особистого життя. Вона каже, що хлопцями слід займатися після завершення навчання, що потрібно берегти себе до весілля, або хоча б не міняти хлопців, як рукавички, а краще було б, якби я зустрічалася з сином її колеги-бібліотекарки, чи прислужником у церкві, куди вона ходить на свята. Так що нічого іншого я не очікувала, але мені сумно, що я залишилася без підтримки.

Мій мобільник дзвонить три рази, перш ніж я беру слухавку на четвертий. Це Анна, я не підписувала її в контактах, але поставила спеціальний рінгтон, щоб мама не побачила, що ми спілкуємося, якщо раптом мачуха зателефонує мені при ній.

- Привіт, у тебе ж зараз перерва між парами? - як завжди радісно запитує Анна.

- Що? - до мене не відразу доходить. - А, так.

- У тебе якийсь дивний голос.

- Так, я не в універі насправді. Я тут, ммм, захворіла.

Але я забула, що Анна з перших днів нашого знайомства була здатна розкусити мою брехню.

- І що ж у тебе болить? - саркастично питає вона.

- Горло, - не бажаю я здаватися.

- Мілена, що таке? Щось сталося?

- Я не хочу про це говорити, вибач.

- Добре, без проблем. Але якщо що, я поряд.

- Дякую, - мені чомусь стає ще сумніше. - Так нащо ти дзвонила?

- Твій тато поїхав до завтра, а у мене вихідний, подумала, може, ти зайдеш, вип’ємо чаю, я пиріг спекла. Але якщо не хочеш, то нічого страшного, іншим разом.

Я з сумнівами дивлюся у вікно. На вулиці травневий дощ. Мені не хочеться говорити про свою невдачу з Яном, але думка про те, що доведеться весь день сидіти вдома самій та гризти себе, наводить тугу.

- Я прийду, за пару годин, - треба ж мені привести себе до порядку і накласти огірки на мої червоні очі.

- Добре, чекаю.

О п’ятій вечора, з хворою від недосипу головою, я завалююсь до Анни. Ми балакаємо про те, про се, нарізаємо пиріг, заварюємо чай і дивимось пару серій “Твін Піксу”. Анна тактовно не питає мене ні про що, і делікатно мовчить про мій вигляд наче з бодуна.

Щоправда, провівши з нею час, я трохи відволікаюся, і мені стає краще. Виключивши серіал, Анна питає:

- Ти точно в порядку?

- Так, я просто... - я коливаюся, чи казати, чи ні.

- Якщо не хочеш, не розповідай, - я бачу, що її розпирає від інтересу, і навіть від хвилювання за мене.

Заливаючись сльозами, я викладаю мачусі всю мою драму з Яном. І, на моє щасті, вона не вважає, що я теж винна.

- Ясна річ, що проблема в ньому, він та ще скотиняка! - обурено махає руками мачуха. - Не знаю, чи хотів він тобою скористатися, чи він просто такий дурень, реально вважав, що розповість про родину, і дівчина все одно кинеться йому в обійми, але в будь-якому разі він козел.