15

Наближалася літня сесія і канікули, що слідували за нею. Я все більше запевнювалася, що після вступу до магістратури залишу роботу офіціанткою і займуся розвитком своєї кар’єри по професії, на яку, власне, навчаюся. Але, звісно, мої страждання були пов’язані не з тим, що я залишу цю чудову піцерію, а з тим, що можу скоро більше ніколи не бачити Яна.

Наші стосунки ніяк не розвивалися. Ми спілкувалися, періодично навіть фліртували, але більше нічого не відбувалося. Вся наша взаємодія обмежувалася роботою. Через те, що все моє підліткове життя пройшло за книгами і підручниками, я не мала жодного уявлення про те, як люди розуміють, що подобаються один одному і починають зустрічатися. В фільмах герої просто в один момент пристрасно дивляться один на одного і починають цілуватися, роздягаються і стрибають у ліжко. А в реальності таке можливо? Може, в мій останній робочий день так і станеться зі мною і Яном?

Я би цього хотіла, але не слід розраховувати лише на мрії. Вероніка сказала діяти самій, і час наважитися. Інакше просиджу у старих дівах до кінця життя.

Сьогодні занадто жарко як для середини травня. Я вдяглася майже як Анна, в якусь коротку спідничку і кофтинку з вирізом. Ян виписує мені чек з зарплатнею і мимохідь помічає:

- Ти дуже гарна сьогодні.

- Дякую, - я посміхаюся.

На хвилину ми зависаємо в тиші, чутно лише шарудіння ручки по паперу. Нарешті я говорю:

- Слухай, а ти бачив трейлер нової частини того жахастика?

- Так, звичайно. Все думаю, йти на сеанс, чи ні. Зазвичай чим більше частин, ти тупішою стає франшиза.

- Я от думала сходити, але нема з ким. Моя подруга не любить такі фільми, - тут я трохи прибріхую. - Але якщо ти любиш, може, сходимо удвох? Одній ходити до кіно мені якось дивно.

- Звичайно, треба ж когось хапати за руку на страшному моменті.

- Ні, я так не роблю, - сміюся я. - Так що?

- Давай, сьогодні о восьмій?

- Сьогодні?! - такого я не чекала. Мені ж ще треба підготуватися. Чи це не вважається побаченням, і можна не запарюватися з одягом і красою?

- Ну, так, якраз вечір вільний. Чи ти зайнята?

- Ні, ні, я сама не знаю, чим зайнятися, - Боже, що я несу.

Ян простягає мені чек.

- Так що, о восьмій біля торговельного центру? А потім можна буде повечеряти. Ну знаєш, пізня вечеря.

- Окей, згода, - я майже на сьомому небі від щастя.

До вечора, так і не визначившись, що відбуватиметься між мною та Яном, я одяглася просто, але зі смаком, як сказала б мачуха. Сукня у вигляді блузи пошитої зі спідницею підійде і для побачення, і для ділової зустрічі двох колег. Я нафарбувалася і, подивившись на себе в дзеркало, ледь не вперше в житті подумала, що я досить-таки гарна. Будь Анна моєї матір’ю, вона, напевно, сунула б мені презерватив, але я все-таки скромна дівчина, тож не слід поки навіть думати про таке.

Ян не припиняв відпускати мені компліменти до самої кінозали. А коли ми дивилися фільм, сам взяв мене за руку на моменті, коли головна героїня відрізала собі ногу, в надії вижити у пастці вбивці.

Хоча фільм не був дуже романтичним, ми провели доволі таки романтичну вечерю в італійському ресторані втому ж торговельному центрі. Було вже за північ, коли Ян довів мене до будинку. Ми зупинилися недалеко від мого під’їзду.

- Я чудово провела час, - сказала я.

- І я, - Ян наче не знав, що робити далі.

Я теж не знала, але мені здалося, зараз саме час втілити в життя сцену з фільмів. Глибоко зітхнувши, я піднялася навшпиньки і поцілувала Яна першою.

На хвилину він відповів на мій поцілунок. Це було неймовірно, хоча ми нічого такого не робили, навіть без язика. Просто це був мій перший поцілунок, якщо не рахувати яких спроб з хлопчиком в дитячому садку, за які мама мене ледь не вбила лекціями про те, що цілуватися слід тільки після вісімнадцяти.

Але не встигла я почати тонути у насолоді, як Ян раптом різко відліпився від мене.

- Щось не так? - розгубилася я.

Чорт, невже я таки помилилася, і все це було просто по-дружньому?

- Ні. Слухай, Мілено, ти мені дуже подобаєшся, просто розумієш... - Ян зам’явся.

- Що? Це через роботу? Не хвилюйся, я все одно збиралася звільнитися, - випалила я, не подумавши.

- Правда? - він не виглядав розчарованим. - Але все одно не в цьому справа.

- Що тоді?

- Я маю дружину і десятимісячного сина.

- Що? - я до кінця не була впевнена, що саме мене вразило: чи то те, що він старший за мене всього на кілька років, а в нього вже дружина й дитина, в той час як я тут вперше цілуюся в двадцять один рік, чи то те, що він дав мені надію, фліртував зі мною, маючи сім’ю.

- Розумієш, у нас з дружиною зараз важкий період. Вона втомлюється з дитиною, не приділяє мені уваги, а я багато працюю, і вона ображається, що я не допомагаю їй, і не звертаю на неї уваги, і ми заплуталися, вона хоче розлучатися, а я сам не знаю...

- І ти вирішив розважитися зі мною, поки твої сімейні проблеми не вирішаться, чи що? - я відступаю від нього на кілька кроків. Господи, я тільки-но ледь не стала розлучницею, коханкою, повією, і іншими епітетами, якими моя мама і суспільство називають таких жінок, які уводять чоловіків з родини, коли їхні дружини зайняті дітьми, і ні на що інше в них немає сил.

- Ні, просто... Ми почали спілкуватися, і ти така гарна, все було так невимушено, і я подумав, що якщо ми з дружиною розійдемося, то їй вже буде все одно, що у мене там було на стороні в останні місяці нашого шлюбу.

- Їй не буде все одно! - я раптом починаю кричати на всю вулицю. Якась напівп’яна парочка недалеко від нас перестає лапати одна одного і з цікавістю повертає голови. - Ах ти ж паскудник!

- Та добре тобі! - Ян теж підвищує голос. - Що тут такого, це ж життя, і ній не все так вже й просто, особливо коли заводиш родину.

- Так не заводь її, коли не готовий, і хочеш розважатися!