9

Вдома я намагаюся читати навчальні матеріали, але зосередитися не виходить. Врешті решт я відкриваю нову вкладку у браузері і вводжу в пошуку пол-денс. Довго читаю різні сайти, дивлюся фото, і розумію, що виглядає це все одно специфічно, принаймні для такої як я, і моя мама. Але при цьому мене раптом починає страшенно тягнути в цю студію, як мінімум для того, щоб спробувати щось нове, майже заборонене для мене. Я нагадую собі, що вже сам факт мого спілкування з мачухою — це явне порушення всіх мислимих і немислимих правил, навіть не тих, які мені пояснювала мама, а тих, які я встановлювала сама для себе. Адже дійсно, коли мені було сімнадцять, і я дізналася, що мій батько одружується на Анні, я клялася, що ніколи не подружуся з нею, якою б вона не була хорошою.

Я закриваю сайт з пол-денсом і відкидаюся на стільці, закриваючи обличчя руками. Ні, ніяких танців, інакше я впаду ще нижче. І взагалі, які мені, яка навіть ходити по прямій не завжди може, танці? Я там задихнуся від першого ж фізичного навантаження, а потім впаду з жердини, не встигши на неї вилізти. От сміху-то буде. Там, певно, студія таких же як Анна, успішних, красивих, граціозних. Всі дізнаються, що я прийшла з нею, і буду іржати не тільки наді мною, а й над мачухою. Так, це однозначна причина, чому мені не варто туди пертися.

Але проходить кілька днів, а пропозиція Анни не йде з моєї голови. І в один момент я розумію, що справа не в танцях. Я просто хочу проводити з Анною більше часу, мати якесь спільне захоплення, крім книжок та серіалів. Захоплення, яким ми зможемо займатися разом, як мати й донька.

Це усвідомлення наче душить мене. У мене вже є мама, я люблю її. Мені не потрібен ніхто інший. Якби ж я була сиротою, яка ніколи не знала материнської любові. Але моя мама, хоч і своєрідна, завжди була зі мною, вона не била мене, не ображала, лікувала, коли я хворіла. Так, може в ній немає рис, які мені подобаються в Анні, але це неважливо. Я повинна любити тільки її.

Я ще навіть нічого не зробила, а вже відчуваю провину, наче я зрадниця. Тому негайно вирішую провести побільше часу з мамою. Ми йдемо по магазинах, купуємо один одному подарунки на свята, потім сидимо в кафе. І мені добре, я навіть не згадую мачуху. І все ж дорогою додому розумію, що Анна вже є в моєму житті, і такими темпами залишатиметься в ньому й далі. І як мені поєднати цей факт з моєю любов’ю до мами?

- Мамо, - раптом, наче проти своєї волі, кажу я. - А якби Анна була б іншою, і у мене були б з нею гарні стосунки, щоб ти думала про це?

Мама з тривогою дивиться на мене:

- Чому ти про це задумуєшся?

- Просто, нещодавно от передачу дивилася, там мачуха виховувала дітей від першого шлюбу чоловіка, і його колишня дружина була не проти.

- Ну, в нашій родині таке навіть уявити важко, - хмикає мама.

- Так, тому я вигадала, наче, в нас так могло б бути.

- Не було б такого, - сухо відрізає мама. - Навіть якби Анна була б святою черницею, яка в житті не образила мухи.

Я думаю про те, що вже час з’ясувати, кого ж Анна так сильно ображала. Досить ховатися від правди. Краще дізнатися її, поки не стало запізно. Поки я не зруйнувала все.

- Але все ж таки, як би ти поставилася до того, що я спілкуюся з мачухою?

- Якби ти була б маленькою, я просто заборонила б тобі, от і все. Ну а якби вже дорослою, як зараз, то я не можу закрити тебе вдома і відібрати телефон.

- І що б ти зробила? - моє серце чомусь завмирає, наче зараз я дізнаюся відповідь на питання всього свого життя.

- Я була б ображена на тебе, дуже сильно. Напевно, це була б образа на всю решту мого життя, що моя дитина так зі мною вчинила.

- Мамо, я люблю тебе, - я кажу це зі щирим жаром, хоча мені чомусь хочеться плакати.

- Я знаю, - мама обіймає мене. - І я рада, що ти зі мною так не вчиниш. От у мене є подруга, у неї дочка спілкується з мачухою, навіть їздить відпочивати з батьком і з нею. І моя подруга спокійно до цього ставиться, навіть радіє за цю ідилію. А я її не розумію. Як це можна пробачити, не ображатися? Це ж майже зрада, її чоловік пішов до цієї дівки, а дитина з нею ще й спілкується.

- Але ж тато просто пішов, Анну він знайшов вже потім? - навіщось уточнюю я.

- Так, сподіваюся, що все було так, іноді навіть живучи з чоловік багато років, можеш не знати його насправді. Але що це змінює? Він захотів розійтися зі мною, хоча я хороша дружина, і, головне, пристойна, жінка, а потім оженився на повії. Я не хочу робити тобі боляче, він чудовий батько, і ти маєш право його любити, але все це свідчить не про найкращі його риси характеру, - говорить мама з легким презирством.

Я вже давно припинила випитувати причини їх розлучення. Ще п’ять років тому, хоча я й була майже дитиною, мені було ясно, що бувають випадки, коли нічого страшного не відбувається, просто люди не можуть бути разом. Тато просто попросив у мене вибачення і сказав, що він нещасливий поряд з мамою.

І все ж мені здається, що він вже тоді був знайомий з Анною. Офіціально вони зустрілися через рік після розлучення, але якесь сильно красиве у них було кохання, і занадто швидке весілля. Вони поводили себе так, наче знали один одного давно. Я не питала, але думаю, що батько й Анна навіть якщо й закрутили роман тільки чотири роки тому, знайомі були й до цього. Врешті решт, всі корінні мешканці цього міста в основному знають один одного хоча б побічно.

Мама тим часом вже перейшла на іншу тему, але я цьому рада. Все. Що мені потрібно було знати, я з’ясувала, і тепер залишається тільки зрозуміти, що з цим робити.