7

Я розповіла Вероніці про те, що спілкуюся з мачухою. Мені довелося, тому що я боюся, що, не знаючи про моє прикриття, Вероніка випадково видасть моє таємне життя. Вона не сміється, не допитується в’їдливо, тільки питає:

- Ти справді думаєш, що вона тебе любить?

- Слухай, любов це занадто сильне слово.

- Ну, в сенсі, вона вважає тебе своєю сім’єю?

- Навіть я поки що не вважаю її своєю сім’єю.

- І правильно, - Вероніка криво всміхається. - Пам’ятаєш всілякі казки про злу мачуху?

- Якщо ти про те, що про неї говорять...

- Справа не в цьому, - перебиває подруга. - Всюди кажуть, що мачуха ніколи не полюбить чужу дитину як свою.

- Де всюди?

- Ну, на сайтах жіночих в інтернеті у людей часто така проблема. Типу, дівчина зустрічається з хлопцем, а у нього є діти від попередніх стосунків, і вона їх ненавидить, і всі в коментах пишуть їй, що це нормально, адже жінка може любити тільки свою дитину.

- А на вітчимів це розповсюджується?

- Ні, не знаю, - Вероніка супиться. - Здається, від вітчимів вимагають, щоб вони сприйняли дитину як свою.

- Якось дивно, тобі не здається?

- Ну мачуха це жінка, а в жінок материнський інстинкт...

- Це звучить тупо, - вже перебиваю я. - Навпаки, усюди кажуть, що через інстинкт жінка повинна піклуватися про всіх дітей. І я вже не дитина, взагалі-то.

- Ну гаразд, не кип’ятись.

- Ти прикриєш мене, якщо що, чи ні?

- Так! - з натиском каже Вероніка. - Тільки наступного разу вигадай інше виправдання. А краще взагалі з нею зустрічай рідше, щоб не було потім боляче від розчарування.

Я розумію, що Вероніка не усвідомлює цю проблему, її батьки живуть разом, у неї все в порядку. А людям з інтернету вірити на варто, судячи з більшості коментарів, там пишуть в основному ображені життям, які в реальності поводять себе по-іншому, а в мережі виплескують свою злість. Але подрузі все одно вдалося посіяти в мені зерно сумнівів, яке вже проростало і раніше. Навіщо Анні добре до мене відноситися і витрачати на мене час?

- Ей! - Вероніка висмикую мене з тривоги.

- Що, вибач?

- Я кажу, ти якось змінила стиль. Макіяж, вся така яскрава. Це через твого начальника, як там його?

- Ян. Ні, тобто, не тільки через нього. Просто хочу спробувати щось нове, я ж молода, чому б не поекспериментувати. А що, тобі не подобається?

- Ні, навпаки, тобі дуже личить такий одяг. І мейк класний. Ти вдало все підібрала, а вічно розповідаєш, що в тебе немає почуття стилю, і ти як бомж.

- Напевно, мене просто не навчили стилю, - буркочу я.

Мені так і хочеться сказати, що ці шмотки і косметику мені допомогла обрати Анна, щоб подивитися, чи зміниться думка Вероніки про неї, чи про мій новий прикид. Але я мовчу, бо боюся, що різкі відповіді подруги засмутять мене ще більше.

Тато також помічає мій зовнішній вигляд. Він знає, що ми з Анною ходили по магазинах, і його радують не стільки зміни в мені, скільки те, що нарешті розтанула крига між мною та мачухою.

А от маму я запевняю, що підібрала свій стиль по інтернет-порадах і образах героїв з серіалів. Частково це правда. Анна розповіла мені про свої улюблені серіали, “Відчайдушні домогосподарки” та “Секс у великому місті”. Я почала дивитися обидва, і дуже вразилася зовнішністю та поведінкою деяких персонажок. Втім, Анну я не згадую, і мама залишається задоволеною. Хоча на мій макіяж та одяг вона дивиться без особливого схвалення, для неї це занадто яскраво та зухвало, вона нічого не говорить, напевно, тому що я завжди була, так сказати, хорошою дівчинкою, і можна дозволити мені невеликі вільності. Чи тому, що я вже доросла, про що постійно наче забуваю.

Але я почуваю себе комфортно і вирішую, що це найголовніше, а моя невеличка брехня нехай залишається моїм найстрашнішим вчинком. В один з вечорів на роботі, коли я почула достатньо компліментів від мачухи і деяких інших, я раптом набираюся сміливості, рішуче випрямляю плечі, підіймаю голову і підхожу до Яна, який порається з новим обладнанням.

- Тобі допомогти? - питаю я, навіть не запнувшись.

Він, який завжди похмурий та серйозний, який вимагає багато від робітників, злегка посміхається, більше з ввічливості.

- А твої клієнти?

- За моїми столиками нікого, можу розпакувати ці коробки, поки ніхто не прийшов.

- Давай, дякую.

Розпакування обладнання не обіцяє чогось неймовірно цікавого, але я все ж задаю кілька питань про захоплення і життя, і Ян відповідає. Ми розмовляємо цілих сім хвилин, і він навіть щиро посміхається, коли я розповідаю анекдот. Потім мої столики заповнює купа втомлених туристів, і я йду приймати замовлення.

Але того вечора я найщасливіша на світі. І перед сном я повторюю перед дзеркалом:

- Ти гарна, цікава і розумна. Не звертай уваги на всіх тих, хто над тобою коли-небудь сміявся. Твоє життя тільки починається. Ти ще розкриєшся.

Я не знаю, чи спрацює ця мантра, чи Анна просто несе всілякі дурниці, а, може, вона сама сміється наді мною. І все ж від її порад є товк. Напевне, я повинна прислухатися до себе, до своїх відчуттів щодо всього, що відбувається в моєму житті.