5

Розмова з мачухою в ресторані справила на мене таке враження, що я не можу заспокоїтися вже кілька днів. Я не розумію, що саме мене шокувало. Чи то те, що образ Анни, як поверхневої дурнуватої та легковажної жінки руйнується на очах, чи то те, що вона може прикидатися, щоб щось мені заподіяти. Я не знаю, що саме, але не готова просто так повірити в її щирі сімейні почуття до мене. Тому я особливо рада, що сьогодні ми побачимося з татом. Мені є про що у нього спитати.

За обідом, на який я прийшла додому з універу, а мама з бібліотеки, я колупаюся у тарілці, вся в своїх думках.

- Мілено, що з тобою?

- Все нормально, - я потискаю плечима.

- Ти якась сумна останнім часом. Щось із навчанням?

- Ні. Чому ти питаєш лише про навчання? - раптом обурююся я. - У мене може є особисте життя.

- В твоєму віці серйозні проблеми в особистому житті... - відмахується мама.

- Мені вже майже двадцять один рік, - кажу я.

- Мілена, - зітхає мама. - Ну я ж знаю, що ти порядна дівчина, і думаєш в першу чергу про навчання. Все інше ще встигнеш. Це ж ти ввечері зустрічаєшся з батьком?

- Так. У нього вдома.

- Сподіваюсь, без його куртизанки.

Я впускаю шматочок картоплі собі на коліна.

- А чому ти про неї говориш?

- А що такого? - в свою чергу дивується мама. - Бачила її нещодавно на вулиці, одягнену, як на панель, от і подумала, немає чого тобі цю розпусту ще й поряд з Олександром бачити, він же твій тато, не повинен асоціюватися в тебе з чимось таким.

- Вона працює сьогодні, - витискаю я.

Мені так хочеться спитати у мами, що ж Анна зробила всім такого погано, щоб зрозуміти, звідки ці чутки. Але я розумію, що це недоречно, та й мені трохи страшно. Не хочу засмутити маму і засмутитися самій.

Ввечері ми з татом п’ємо чай з пирогом, який спекла Анна. Поговоривши про те, про се, виникає пауза, під час якої я роздумаю, як завести цікаву мені тему.

- Анна сказала, що ви підете по магазинах, - сам починає батько.

Я полегшено зітхаю.

- Так, напевно, наступного тижня, у мене зміни в піцерії до кінця цього, одна співробітниця захворіла.

- Добре, що все налагодилось.

Ця його фраза стає спусковим гачком для мене. Я переказую батькові те, що мені говорила мачуха.

- Це правда? Вона дійсно хотіла познайомитися зі мною? І ви навіть обговорювали цю проблему?

- Звичайно. Чому ти вважаєш, що ми не повинні переживати? Ти моя донька, я хочу, аби ти була щасливою, не страждала через те, що я знову одружився. А Анна тепер частина нашої родини, і, звісно, вона хотіла б буті в хороших стосунках з моєю донькою, щоб я не хвилювався. Тим більше, ти їй подобаєшся. Це трохи особисте, але вона хотіла б мати дитину, і вона любить допомагати і турбуватися про своїх близьких. Так що нічого дивного.

Зрозуміло, що в Анни немає дітей, куди їй, з її-то характером і звичками, мати немовля. Не дивлячись на всі оповіді батька про її чудові якості, я все одно мало уявляю Анну матір’ю. Але я вже не дитина. Зі мною можна бути подругами, а не нянькою, яка витирає рота і вчить уроки. Цього вона хоче?

У мене на язиці знову крутиться питання про те, звідки всі ці чутки про неї, вона не може бути такою з себе чудовою, але я не задаю його. Тато любить її, я знаю, і навряд чи захоче про це говорити. А може, ця тема йому неприємна, і, як і з мамою, я не хочу його засмутити.

- Я спробую ставитися до неї більш терпляче, - я кажу чесно. Від мене ніхто нічого не вимагає, але якщо я вже сама заварила всю цю кашу своїм інтересом до мачухи, то відступати і знову зневажати та ігнорувати її нерозумно. Якщо вона вчинить зі мною погано, то я буду готова до цього, адже не особливо їй довіряю. А якщо ні, то хоча б зможу ходити до батька без страху її зустріти, тому що буду знати: вона не така вже й жахлива.

Тато вдячно обіймає мене, і я, як в дитинстві, вдихаю запах його одеколону. Ми з мамою рідко обіймаємося. Вона не любить всю цю чутливість. Свою любов одна до одної ми виражаємо раціональними вчинками і словами, але, хоч я вже доросла, мене все одно радують ніжності.

Щоправда, наступного дня на роботі мій настрій псується. Прибираючи посуд зі столика, я примудряюся перекинути склянку з недопитим томатним соком. І звісно, він проливається не на мій фартух офіціантки, а на низ моїх джинсів. Моїх найкрасивіших джинсів.

Я йду в такому вигляді до шафок робітників, щоб переодягтися в лосини, які запасливо зберігала якраз для такого випадку. Це, звичайно ж, старі розтягнуті лосини, в яких я ходжу до кінця зміни, і, на мій жах, мене в них бачить керівник. Це молодий хлопець, всього на кілька років старший за мене, до якого я маю почуття.

Оскільки я завжди слідувала маминій пораді спершу вчитися, та й не вважала, що мені потрібне особисте життя з моєю-то зовнішністю і всім іншим, то ніколи не звертала уваги на хлопців. Але в піцерії немає мами, і немає навчання, так що я вперше закохалася. І ось вже два місяці не знаю, що з цим робити. Напевно, перш ніж намагатися фліртувати і звертати його увагу по неробочих питаннях, слід спочатку нормально вдягтися і розмовляти, не опускаючи очі. Та і фліртувати теж треба ще навчитися.

Моя мама навряд чи мені в цьому допоможе. А от Анна точно зможе підібрати одяг, щоб виглядати карколомно, прямо як вона. Я, ясна річ, не скажу їй справжню причину. Просто обновка гардеробу і зміна стилю.

Дорогою додому я вперше телефоную мачусі. Ми домовляємося піти на шопінг наступної п’ятниці, і мій настрій покращується. Хоч якесь різноманіття у моєму житті.