3

За тиждень на вулиці стоїть така сама спека. Я все ще згадую татове свято, але не можу зрозуміти, чим воно мене так зачепило. Ну не мачухою ж.

Тим не менш, у нас з батьком відразу після розлучення батьків встановилося правило: ми бачимося раз на тиждень, хоча б на годину, як мінімум просто пообідати разом. Це правило не змінилося навіть коли я перетнула повноліття і почала менше потребувати уваги батьків.

Цього разу ми з татом ідемо в якийсь ресторан італійської кухні і беремо спагеті, тому що сил моїх більше немає на піцу.

- Я бачив, що ти розмовляла з Анною на дні народження, - раптом каже батько, коли ми обговорили всі нагальні справи.

- Так, ми трохи побалакали про те, про се, - проковтнувши пасту карбонара відповідаю я.

- Я радий, якщо чесно. Ви дві рідні мені людини, і я завжди хотів, щоб між вами не було ворожнечі.

- Але між нами її й не було.

- Так, але все ж деяка напруга... В будь-якому разі, ти дуже сподобалася Анні.

- Справді? - я щиро вражена.

- Так, вона про тебе часто згадувала. Так що я радий.

- Ти хочеш, аби ми спілкувалися й далі? - обережно питаю я.

- Ти вже доросла людина, тобі вирішувати. Я нічого не вимагаю, просто не хочу, щоб ти думала про неї, хм, стереотипами.

Я злегка піднімаю брови. Батько, звісно, чудово знає, які чутки ходять про Анну в нашому невеликому місті. Більше того, він знав це ще тоді, коли почав з нею зустрічатися. Я пам’ятаю, як мама, зустрівши його на вулиці, говорила йому, мовляв, вона ж повія, ти ж знаєш, на що батько спокійно відповідав: “Ну і що?”.

Я завжди вірила мамі і чуткам, але зараз почала задумуватися, врешті решт, тато ж не ідіот. Якщо він на ній одружився, значить, не така вже вона й погана, не дивлячись на свою репутацію, яскравість і фотки у соцмережах.

Я думаю про це, коли чимчикую парком, попрощавшись з батьком. З іншого боку, не слід тішитися, от якби батько одружився на жінці, схожій на маму... Але, оскільки він обрав ту, хто повна їй протилежність, то, можливо, в Анні немає нічого такого, просто він втомився від звичайного життя з мамою і захотів чогось неймовірного, різноманітності, тому і закриває очі на вибрики Анни. Хоча, закривати очі три роки? Втім, і таке буває.

І все ж мене до неї тягне. Я розумію це тільки тоді, коли усвідомлюю, що проходжу напроти клубу, де зараз співає Анна. Що я тут роблю? Цією дорогою я теж можу дійти додому, але вона більш довга. Але я не звертаю на короткий шлях і підходжу ще ближче до клубу.

Насправді це не стільки клуб, скільки ресторан. Взагалі, там все пристойно, він навіть не працює всю ніч, тільки до першої години. І Анна співає там в красивих вечірніх сукнях, а не голою. І люди там сидять досить нормальні. Я знаю це, тому що дивилася ресторан в гугл картах, бачила фото і відгуки. Але всередині не була жодного разу, так що не знаю, наскільки Анна талановита співачка.

Я зупиняюся недалеко від входу і думаю, може зайти, подивитися на мачуху. Просто щоб задовольнити цікавість. Потім можна буде посміятися, що вона співає наче вовки виють. Поки я розмірковую про це, двері відчиняються, і разом з натовпом якихось людей виходить Анна.

Я різко відхиляюся. Якого біса, зараз же всього десята вечора. Напевно, вона працює не до кінця зміни. Але я не хочу, щоб Анна думала, начебто я нею цікавлюся. Поки вона мене не помітила, треба валити. Однак не встигаю я повернутися, як Анна підходить підходить до мене і говорить:

- Мілена? Привіт! Ти що тут робиш?

Вона явно здивована, але приємно. Втім, у неї завжди м’яке, всім задоволене обличчя. І зір, схоже, як у кішки, враховуючи, що вона в темряві на відстані мене впізнала.

Щоб не видавати свої справжні наміри, я придумаю найбільш ідіотське виправдання:

- Я от ішла від кафе, де ми вечеряли з батьком, і заблукала. Давно не була у цій частині міста, - і відразу ж додаю: - А ви що, тут працює, чи просто з кимось були?

І навіщо я це сказала? Наче вона повірить, що я не знаю, де вона працює, в цьому місті не так вже й багато розважальних закладів.

Тим не менш, навіть якщо Анна щось і запідозрила, вона не видала себе, а делікатно сказала:

- Так, працюю. Але сьогодні ресторан з технічних причин зачиняється о десятій тридцять, так що я вже закінчила. Що ж, давай я відвезу тебе додому, - і, не чекаючи на відповідь, йде до своєї автівки.

Я наздоганяю її:

- Не треба, вам це далеко, просто я подивлюся по гугл карті, де я, і знайду правильну дорогу сама, - Анна проникливо дивиться на мене, і я розумію, що знову промахнулася. - Тобто, подивлюся по вашій гугл карті, адже мій телефон розрядився.

- Припини, - відмахується мачуха. - Вже занадто пізно, раптом з тобою щось станеться. Мені зовсім неважко тебе підвезти.

Напевно, боїться, що на мене нападе маніяк, а звинуватять її, як останню, яка мене бачила. Начебто їй і справді не в напряг мене везти. Але робити нічого, я боюся, що новими вигадками поставлю себе в ще більш безглузде становище. Так що доводиться покірно залізти на переднє сидіння Анниного “Рено”.

Ми пристібаємо паски, і Анна заводить двигун. Мені стає дуже незатишно. Вперше я з мачухою наодинці у замкнутому просторі. Не в тому сенсі, що я її боюся, просто не знаю, як з нею говорити.

Анна, вочевидь, думає про те ж саме, що і я, тому що перші п’ять хвилин поїздки ми мовчимо.

- Ви знаєте, де я живу?

- Звісно, - відповідає Анна.

Вирішивши не питати, як вона дізналася нашу з мамою адресу, я знову занурюю салон автомобіля у тишу. Потім Анна каже:

- Хочеш якось повечеряти у ресторані, де я працюю? Безкоштовно, як моєму гостю.

- А ви? - чомусь з жахом питаю я.

- Якщо це буде моя зміна, то я співатиму, а в перерві приєднаюся до тебе. А якщо не моя, можеш привести туди своїх друзів, чи повечеряти з татом. Там дуже смачна їжа і хороша музика.

- Це було б цікаво, але я дуже зайнята, подивлюся по моєму розкладу, - насправді я могла б хоч завтра, але занадто соромлюся, та і не правильно це, що я хочу послухати її співи, а потім ще й поїсти з нею.