2

Батько відкриває двері, і мої губи розтягуються у посмішці. Я завжди рада його бачити, попри все, що сталося в нашій родині.

- Добрий вечір, люба, - він притискає мене до себе. - Ходімо, всі вже зібралися.

Я на ходу вручаю татові подарунок, і вливаюся у вітальню, повну татових друзів і родичів. Він підводить мене до тих, кого я не знаю (а таких більшість), і представляє:

- Моя донька Мілена.

Після довгих рукопотискань часу поспілкуватися з татом вже не залишається, адже я допомагаю йому накрити на стіл, а потім ми всі сідаємо вечеряти.

За столом я, на щастя, сиджу не поруч з Анною. Точніше, ми з нею сидимо по обидва боки від батька. Вона балакає з усіма навкруги, не помічаючи мене, так що хоч щось з моїх уявлень про це свято виправдалося. Я ж обговорюю з якоюсь татовою тітушкою або двоюрідною сестрою своє нудне життя, але їй все одно цікаво, тому що у нас тут у всіх сіре життя, порівняно з Анною.

В якийсь момент я залишаюся без співбесідника і нарешті звертаю увагу на мачуху. Вперше за всі кілька років їхнього з татом шлюбу ми з Анною знаходимося так близько одна до одної.

Я розглядаю її крадькома. Вона, звичайно, дуже гарна. Моїй мамі сорок сім років, а Анна молодше за неї на два роки, але виглядає якось інакше. Тобто, моя мама симпатична, але, напевно, не вміє це підкреслити. Або її старить бібліотечний стиль одягу.

Анна вся наче сяє, і зморшок майже не видно через це. Вона натуральна шатенка, але фарбується в якийсь попелясто-світлий. Це непогано контрастує з її зеленими очима. А пол-денс хоч і схожий на стриптиз, але, схоже, допомагає підтримувати фігуру, адже вона у Анни шикарна, і обтисла сукня це підкреслює.

Я надягла на свято своє єдине класичне сіре плаття, яке колись купила в дорогому бутику, сподіваючись, що його ціна допоможе мені виглядати круто, однак, дивлячись на Анну, чий наряд схожого кольору, але сидить просто ідеально, я починаю критично ставитися ідо своєї фігури, і до свого вміння вибирати одяг. Втім, у мене ніколи не було цієї навички, хоча я скоро опинюся на шляху до третього десятку.

Тим часом Анна, як зірка вечора, відкидає своє довге волосся і встає промовити тост. Він присвячений її улюбленому чоловікові, тобто, моєму батькові, і її коханню до нього. Після цього вона сідає, і вони з батьком цілуються. Я помічаю, як добре батько виглядає з нею. Йому сьогодні виповнюється п’ятдесят, тому я і прийшла, попри протести мами і свій страх перед Анною. Але поряд з мачухою він наче й не постарішав, навпаки, злегка розквіт. Все-таки ми з мамою не праві, таки йому краще з іншою жінкою, ніж з нею. Мені стає прикро, і я поспіхом відвертаюся, але Анна, здається, помічає мій погляд.

Після вечері всі розходяться по різних кутках кімнати, компаніями розмовляючи хто про що. Я залишаюся на самоті, і, крутячи в руках свій келих з вином, думаю, що дивно, що Анна не співала. Мені здавалося, що, коли вже професія людини — співачка, то вона повинна виконувати щось усюди, включно з сімейними святами.

- Мілена?

Я обертаюся. Про вовка помовка, мачуха тут як тут. У неї в руках теж келих, і вона елегантно спирається на підвіконня, біля якого ми стоїмо.

- Все гаразд? Як тобі вечір?

- Так, чудово. Десерт був дуже смачним, - нащось кажу я, хоча, треба сказати, не брешу, я з’їла свою порцію, і ще добавку.

- Дякую, це я готувала, - Анна посміхається, демонструючи рівні білосніжні зуби, і я думаю, що в неї дуже гарна посмішка.

- Я поки вмію добре готувати тільки піцу, - видаю я, сподіваючись, що наша розмова наскучить мачусі, і вона після цієї фрази відійде. Мені взагалі здається дивним, що вона сама раптом почала зі мною розмову. Напевно, просто з ввічливості, або через показуху, щоб люди не подумали, що вона стереотипна злобна мачуха, яка ненавидить падчерку.

- Так, твій тато розповідав, що ти влаштувалася працювати у піцерію, ще минулого навчального року. Подобається тобі там?

- Ви справді гадаєте, що така робота може комусь подобатися? - не втримуюсь від уїдливості я.

Але Анна, на мій подив, просто потискає плечима.

- Я добре відношуся до всіх професій. Кожному своє. Мої батьки, наприклад, не розуміють, як можна бути співачкою.

- Я не планую все життя працювати офіціанткою, я на останньому курсі філологічного, - мені чомусь стає незручно, а Анна навпаки, наче розсмакувала розмову.

- Я колись теж вчилася на філолога.

- Справді? - я ледь не вдавилася. Хто-хто, а Анна не асоціюється в мене з освіченою людиною, яка цікавиться чимось, крім клубів та танців.

- Так, але я кинула, зрозуміла, що мене приваблює творчість. Але читати все одно люблю, як і вивчати мови.

Мене так і підмиває спитати, чи читала вона “Bonjour, печале” Франсуази Саган, щоб підвести до ситуації в нашій родині, але я занадто скромна, щоб так відверто провокувати.

- У тебе дуже гарна сукня, - раптом говорить Анна. На щастя, в цей момент я не п’ю, так що не давлюся від несподіванки.

- Дякую, - відповідаю я, без особливої віри в її слова. - Ваша набагато краща.

- Вона мені не дуже подобається, - просто каже мачуха. - До того ж на ній повно шерсті кота.

Я сміюсь, вона теж. І попри все, наша розмова продовжується далі, а потім я розумію, що час пролетів непомітно, всі вже розходяться по домівках. І майже весь вечір я провела з Анною.

- Напевно, я піду, - кажу я їй. - Вже пізно, а мені завтра вставати на заняття.

- Звісно, я покличу Сашка, щоб з тобою попрощався. Впевнена, він на кухні, перевіряє, чи не випив хтось його запаси пива.

Посміюючись над приколами мого тата і її чоловіка, ми йдемо до кухні, де я ще раз вітаю тата з днем народження, цілую на прощання, і вони з Анною спроваджують мене з квартири.

Вдома я роззуюся і проходжу в мамину спальню. Вона відривається від книги.

- Ну що, як все пройшло?

- Добре, все було пристойно.

- Навіть Анна? - з трохи кривою усмішкою питає мама. - Вона там не танцювала на жердині, чи, може, відразу пішла вішатися на інших гостей?