Глава 43. Момент зізнання

Усі присутні в кабінеті жінки спрямували на мене свій переполоханий погляд. Скільки було розчарування та гніву в очах матері годі й казати. Світлана ще раз пробіглася по документу, що вже починав тремтіти в її руках, й з шумним видихом поклала його на стіл. Лія стояла й дивилася на це все як зачарована, на мить мені здалося, що дівчина так до кінця й не зрозуміла в чому тут справа.

- Тепер все ясно. Що ж, - Світлана звернулася до Лії, - вітаю, він твій.

З цими словами жінка покинула кабінет. Якщо чесно був вражений. Думав зараз буде концерт на всі десять поверхів будівлі, але ні. Світлана повела себе розумно.

- Ми відмовляємося від цієї дитини, нам ні до чого чужа кров. - Моя мати заявила про себе кинутою фразою знову ж таки в бік Лії. - Дімо, я скажу Яні, щоб вона підготувала папери на відмову. 

- Мамо. Ти взагалі втратила останній розум? Це моя дитина. Лія - мати. Ми батьки. 

- Дімо, ти що собі думав, коли це робив? А головне, як і нащо? 

- Думаєш ти одна хитра, мамо? Думала я не довідаюся про твій план з підміною яйцеклітин? Ти зіграла по-своєму, а я тебе переграв. Ти хотіла бачити поруч мене жінку, надійну опору, і мати спадкоємця - от, будь ласка. 

Я простягнув руку до Лії й взяв її долоню. Дівчина зовсім не чинила опір. Я кинув на неї погляд і був правий, Лія була перелякана і ще досі не усвідомлювала всього сказаного тут. Вона дивилася то не мене, то на мою матір. 

- Ти про це ще пошкодуєш, Дімо! Я не признаю цієї дитини! Ти вчинив легковажно. - Мати здійнялася на рівні та дзвінко затупотіла своїми підборами у напрямку виходу.

Із цими словами, жінка, яка колись сама була вагітною, яка колись подарувала життя мені й моїй сестрі, в момент перетворилася для мене в щось незначне. Я не розумів, звідки в цій жінці стільки яду, звідки стільки ненависті та бажання переходити іншим дорогу.

- Діма…

Із роздумів мене вирвав голос Лії.

- Дім, це все правда? 

- Так. 

- Тоді…тоді я не розумію як? 

- Тобі не пересаджували ніяку яйцеклітину, тобі провели внутрішньоматкову інсемінацію, Яна просто вирахувала твою овуляцію і вчасно здійснила процедуру. 

- Тобто, я вагітна від тебе… Ну, тобто, це наша дитина, яка з’явиться на світ за допомогою такого способу. Але для чого це тобі було треба? Чому я? 

- Пам’ятаєш нашу першу зустріч у школі? - Я взяв її за руки і повів до дивану присісти. - Тоді я закляк, як побачив тебе. Ти дуже схожа з моєю колишньою дружиною. А коли дізнався, що ти хочеш стати сурмамою, то одразу попросив Яну, щоб це була саме ти, я не думав, що все так обернеться, я не думав, що стану щось відчувати до тебе…

Лія мовчала. Я вже почав перейматися, що дівчина просто зараз пошле мене куди подалі й я більше ніколи не бачу ні її, ні нашої дитини. Вона дивилася у підлогу, все тіло було в напруженні, мої доторки не знаходили відповідь.

- Ліє… 

- Дімо, - вона підняла на мене погляд, - а якби вся правда не всплила б, якби… якби ми не…ти… Ти забрав дитину, знаючи, що забираєш її від рідної матері? Чи просто покинув би мене на призволяще, тільки через те, що це дівчинка, а не хлопчик? 

- Я…Ліє, господи, прости мене. - Я спустився перед нею на коліна, та вперся лобом у живіт, в цей же час я відчув поштовх дитини, потім ще один сильніший. - Це…це те, що я думаю? Вона штовхається? - Я підняв погляд на Лію.

Її серйозне лице, що дивилося на мене декілька секунд назад, перетворилося у посмішку, сповнену любові та турботи.

Я підставив вухо до живота - поштовх один за одним.

- Ліє, пробач. Мені дуже соромно перед тобою, я був керований ненавистю до своєї матері, я хотів вжалити її якнабольніше, хотів переплутати всі її плани, але…але я закохався у тебе. Та вся лють зійшла нанівець, коли я почав проводити час з тобою, а коли вас викрали, я…

Лія поклала долоню на мою голову та ніжно погладила.

Розпрямивши свої плечі, наші обличчя опинилися на рівні. Її губи від сліз ще більше розчервонілися, а щік торкнувся легкий рум’янець. Я обережно взяв її лице в свої долоні, воно було мокре. Відчуття провини, що причина цих сліз я, скували моє серце.

- … і ми любимо тебе, Дім.

Лія промовила це ледь тихо, але для мене ці найважливіші слова пролунали занадто голосно й теплом розлилися по всьому тілу.