Глава 42. У вас буде…

Дні з мамою пролетіли дуже швидко, усі вечори ми провели на квартирі, займаючись на кухні черговим приготуванням кулінарного шедевру. Мені здалося, що ще ніколи ми з мамою не були настільки близькими. В один із вечорів завібрував мамин мобільний, вона тепло посміхнулася, коли побачила адресата, але мені показала мовчати, приклавши палець до губ. Це був Андрій. Мати поговорила з ним серйозним тоном, не сюсюкалася як зазвичай, їх розмова була не більше 10 хвилин. А після, поклавши слухавку, мама обернулася до мене й сказала, що у нього все добре, він знайшов роботу, він під опікою дядька Миколая. Після цього мама одразу ж повернулася до тієї розмови, коли нас перервав дзвінок та продовжила замішувати тісто на рогалики.

***
 

Сьогодні з самого ранку я хвилювалася як ніколи - мені було так цікаво дізнатися, хто ж там живе всередині мене. Мати Дмитра, Гогрона Анатоліївна, чітко виразила свою позицію - їм потрібен саме СПАДКОЄМЕЦЬ.

За нами приїхав Павло. По дорозі до лікарні, ми завезли маму додому і вже потім вирушили до лікарні.

- Після вашого візиту, Дмитро Вікторович, просив доставити вас до нього в офіс, якщо ви не проти звичайно. - Павло обережно подивився на мене у дзеркало заднього виду. 

- Його не буде? 

- Його рейс затримали через якусь поломку, буде на годину пізніше. 

- Ясно. Добре, тоді зустрінемося з ним в офісі.

Павло нічого не відповів, лише з подякою хитнув головою. Я розуміла, що противитися і показувати своє «фє» водієві немає ніякого сенсу, до того ж не дуже то я й хотіла, щоб через мене потім його вичитував Дмитро, через невиконання завдання.

Коли я зайшла до кабінету узд, Яна Олегівна вже чекала на мене. Слідом за мною у кабінет непомітно юркнула асистент й виросла перед монітором комп’ютера.

- Ліліє, доброго дня. Бачу ви вже помітно округлилися. Виглядаєте чудово. - Лікар була у гарному настрої. - Ну що, будемо дивитися хто там у нас?

У мене одразу ж спітніли долоні. Я лягла на кушетку та розщібнула ґудзики на літньому сарафані. Хоч вже й була середина вересня, але літо ще стималося, спека була нестерпною. Вже знайомий прохолодний гель вимальовувався візерунками по моєму животику, датчик закругляв навколо.

- І так…нумо давай тебе ловити…прикриваєшся значить, а що якщо ми тебе отак? - Лікар трошки повернула мене на бік. - Ага, от ти де. Це дівчинка. У вас буде дівчинка. От дивіться. 

- Дівчинка? Точно?

Я не знала як реагувати, я дивилася то на лікаря, то на зображення на стінці від проектору. Мимоволі сльози почали застилати очі. Дівчинка. Маленька красуня. Комочок виявився дівчинкою. В цей момент я б хотіла щоб Дмитро був поруч. Яна наче прочитала мої думки:

- Відео з узд я скину Дімі на пошту, нехай подивитися. Теж додумався, летіти у відрядження коли тут таке. - Лікар все посміхалася, а потім як зазвичай прийнялася записувати показники

Вийшла я з лікарні з безліччю фотографій. Навіть личико є й відбиточок маленької ніжки. Яка ж вона неймовірна.

Павло чекав мене на парковці. Допомігши сісти у машину, ми поїхали одразу в офіс Дмитра, до того ж від нього вже було декілька пропущених дзвінків, але мені захотілося сказати це йому особисто, вживу, ще й показати ці чудові знімки.

Ліфт доставив мене на десятий поверх скляної будівлі. На моє здивування, мене зустрів Володимир.

- Доброго дня, Ліє, як ваше самопочуття? 

- Доброго, Володимире, дякую, все добре. Проведете мене до кабінету Дмитра, бо я тут вперше? 

- Звичайно, за цим я тут.

Ми пішли вздовж світлого коридору, минули зону відпочинку, де був величезний акваріум, по боках якого стояли величезні вазони якоїсь незрозумілої екзотичної квітки.

Опинившись у просторому кабінеті, Володимир лишив мене саму, оскільки його смартфон роздався гучним дзвінком. Попросивши вибачення, чоловік зник у тому ж напрямі, що йшли ми сюди, сварячи когось на ходу.

Я наважилася підійти до панорамного вікна, від висоти захопило подих - увесь район як на долоні - неймовірно.

- Ось вона де! - У кабінет увірвалася мати Дмитра, а за нею прискакала й ця білявка Світлана. - Ти вже сказала йому? Що ти вирячилася на мене? Дівка значить? Я кого казала нам треба? Кого? Мало того, що задурила голова сину, ще й таку саму вертихвостку в своєму пузі носиш! Ну ти подивись на неї!!! 

- Тетяночко Анатоліївно, не нервуйте так, вам не можна!

Світлана стрибала навколо «свекрухи», поки та сипала на мене численні провокативні звинувачення та погрози. Я ж так і застигла біля того панорамного вікна, наче мене прибили до нього, й вислуховувала цей увесь бруд. А ця Світлана між заспокоєннями Горгони, ще й встигала зверхньо глянути на мене й буркнути щось лайливе.

Що за безглуздя? Це ж дитина! Її кровинка, як вона так може. Мені стало шкода маленьку принцесу, хіба вона винна, що її…її біологічна мама така…така… Не встигла я додумати, як на порозі кабінету з’явився Дмитро.

- Що тут відбувається? - Він криком змусив заткнутися мамочку, а метушливу Світлану, всадити на крісло свою п’яту точку. - Що за концерт ви тут влаштували? Світлано, ти що тут забула?

Дмитро одразу ж подивився на мене та, на здивування усіх присутніх, підійшов до мене, та поклав руку на живіт.

- Я бачив її, Яна скинула відео, вона красуня, як і її мама. - Ледь тихо промовив Дмитро, вдивляючись мені в очі з висоти свого зросту та ще раз погладив животика. 

- Дімо, чому ти…забери від неї руки! - Світлана підірвала та істерично заверищала.

Діма не квапливо відірвав від мене погляд, й пройшовши до свого столу, відчинив найнижчу шухляду й дістав теку. Мене наче струмом вдарило. Цю саму теку я бачила в день, коли проходила пересадка, Яна, побачивши мене у кабінеті, перелякано закрила її й заховала у свій стіл. Діма повільно розкрив теку й подав документ Світлані. Блондинка бігло почала читати й з кожним новим реченням її лице ставало пурпуровим, а зухвалість сходила нанівець.

- То це означає… - вона перелякано підняла погляд на Дмитра.