Глава 39. Мої будні

Кожного вечора я зв’язувалася з мамою по відео-зв’язку, і кожного разу вона дякувала мені й хвалила Ольгу за її турботливість та місцями необхідну холоднокровність. Мама впевнена, якби не Оля - розклеїлась би давно. Подруга проговорилася, що тісно познайомилася з маминим лікуючим лікарем, за її словами «він душка», якщо Оля так каже про хлопця, то щось тут не чисто. Невже подруга закохалася?

Їх повернення планувалося на 11 вересня, операція пройшла успішно, тому лікарі давали позитивні прогнози. Я була цьому безмежно рада, а ще більше рада тому, що мати у розмовах не зачіпляла мене за Андрія, якось вона сказала, що він сам їй телефонує через день, їй цього достатньо. Треба ж.

***

Я вже більше двох тижнів жила на квартирі, що винаймав Дмитро. Павло через день привозив мені цілі пакети продуктів. Якось я спитала як справи у Дмитра, він одразу ж посерйознішав і коротко відповів «Бізнес, багато клопотів». Якщо чесно, мені страшенно не вистачала його, але я дала собі слово викинути його зі своєї голови, серця…а потім і життя. Я занадто близько підпустила його.

Сьогодні мені треба було додому, я розуміла, що немаю права повертатися, адже мій живіт вже помітний оточуючим, але матеріали для роботи мені були необхідними. Хай би що там не казав Дмитро, але я мала мати свою, незалежну від нього, фінансову подушку, а тому, як і планувала, зайнялася онлайн-репетиторством. Хай це спочатку не дуже прибуткова справа, але так я хоча б чимось зайнята.

Я подзвонила Ніці й попросила з’їздити зі мною, подруга радо погодилася і вже через годину на таксі заїхала за мною.

Заходячи до під’їзду я намагалася стримати внутрішні тремтіння, Ніка одразу помітила переміну мого настрою, а тому впевнено забрала в мене ключі та взяла під руку.

Коли ми зайшли до квартири - я її не впізнала - половини речей не було. Що ж він коїть, Господи?!

- Андрію! Андрій!!! Ти вдома?! - Я обійшла всі кімнати, та його не було. - Ніка, що це?! - Я розгублено подивилася на подругу, в її очах відображався мій страх. - Що з ним не так?! Невже ті головорізи не закрили його борг… невже…

Сльози градом полилися з очей, я впала на коліна та обійняла живота. Ніка блискавично опинила поруч та прийнялася обіймати мене та підбадрююче розтирати плечі.

- Якщо хочеш я попрошу Володю його знайти, або він дізнається взагалі про все? Зараз же якраз йде справа цього Антона, раптом твій Андрій там як свідок чи ще щось? 

- В-Володя? - Я почала витирати сльози тильною стороною долоні. 

- Угу. - Подруга одразу засоромилася. - Ми…спілкуємося. Він начальник служби охорони Дмитра. 

- Знаєш, я була б тобі дуже вдячна, бо я не хоче просити Дмитра і взагалі… 

- Він постійно питає про тебе. - Ніка винувато опустила очі. - Я просто декілька разів була в їх офісі… 

Чомусь від слів подруги мені стало тепло на душі. А ще той факт, що у подруги можливий роман з тим здоровецьким Володимиром, чомусь втішав мене. Вона ж така тендітна проти нього. 

- Давай візьмемо твої речі й підемо звідси, не подобається мені тут. Якось неспокійно. - Дівчина озирнулася довкола й подала мені руки.

Ми швиденько зібралися та вийшли з дому, на щастя мене ніхто з сусідів не побачив. Ніку я попросила поїхати зі мною, у тій квартирі я відчувала себе покинутою, відрізаною від соціуму. Я нікого там не знала, звичайно, вона знаходила в іншому кінці міста, в елітному районі.

Я розказала Ніці про нашу зухвалу Ольку і її захоплення німецькою медициною, а вона в свою чергу показала фотки Дашки її медового місяця десь у Єгипті.

Після посиденьок з Нікою, мені стало значно краще, на декілька годин я навіть звільнилася від думок про Дмитра та самокопання, але настала ніч й я знову повертаюся до катування.