Глава 38. Уроки життя

Я був ошалешений заявою Світлана, ця жінка ще той танк і добивається свого різними способами, не дивлячись на те, що хтось від цього може постраждати. На цей раз постраждала моя квітка - Лілія. А я дурень - стояв і мовчав, треба було одразу сказати, що це неправда, що Світлана ніяким боком не обходить НАШУ дитину, що це все маячна. Документи у мене були на руках, я міг би одразу… міг… але не зробив…

Павло одразу ж віддзвонився мені як доставив Лію у квартиру. Завтра заїду до неї, зараз їй потрібно охолонути, прийти в себе, але я так і не зміг вночі знайти собі місце.

Зранку я не застав на робочому місці Світлани, її секретарка стримано повідомила мені, що її керівниця затримується через затори на дорозі. Хай би і лишилася там на завжди, хай їй грець!

Була 9:45, я набрав Володимира, чоловік одразу ж відповів.

- Хвилинку, Дімо… Так, привіт, слухаю тебе. 

- Ну що там у вас? Антон? 

- Всіх його псів ми пов’язали, вони зараз у СІЗО, Антон на допиті, корчить із себе… Чекаємо на його адвоката. Ви як? З дівчиною все впорядку? 

- Так. Вона на квартирі, у безпеці. Тримай мене в курсі справи, добре. 

- Лади, не хвилюйся.

Хоча б тут є якісь позитивні зрушення, у професійній компетенції Володимира я не сумнівався, він завжди доводив справи до кінця. Упертий.

Я спробував набрати Лію. Мобільний не вимкнутий - це вже добре, але я так і не почув її голосу.

Не дочекавшись вечора, я зірвався та поїхав до неї. Ліфт віз мене на десятий поверх страшенно повільно, бабуся, що їхала зі мною до восьмого поверху, з острахом подивлялася на мене. Напевне, я мав божевільний вигляд. Я дуже здивувався, коли поцілував зачинені двері квартири, діставши запасний ключ, я таки переконався у цьому - Лії немає! Де ж вона?

Не ставши чекати ліфту, я швидко біг донизу, пропускаючи сходинки. Озирнувшись, я побачив її - Лія йшла повз дитячого майданчику з шопером на плечі та букетом якихось польових квітів. Побачивши мене, дівчина на секунду завмерла.

- Привіт. 

- Доброго дня, Дмитро. 

- Де ти була? 

- Ходила до магазину. Дякую, звичайно, за повний холодильник усього їстівного, але мені жахливо захотілося морозива. 

- Ми маємо поговорити. 

- Ні. - Дівчина гнівно подивилася на мене. - Ваші справи мене не обходять. Ви мені нічого не винні. Ви мій роботодавець, я виконуюча - все. До речі, на 15 вересня мені призначено узд, а 11 вересня приїжджає моя мама, тому я б хотіла побути з нею. 

- Ліє, будь ласка, я… 

- Дякую, побачимось 15 вересня.

Дівчина швидко скрилася за вхідними дверима. Я лаяв себе останніми слова, адже я міг зараз піти за нею, схопити її пояснити, а потім… потім зміг би поцілувати її, втомипися у бездні глибоких блакитних очей… Але ж ні. В мені прокинувся другий Дмитро - якщо ця дівчина не хоче мене вислуховувати, значить їй це все не потрібно, значить їй дійсно потрібні гроші та нічого більше, хай так! Подивимось ще.

***

Зайшовши до квартири, я одразу ж дістала вазу та поставила квіти до джерела життя. Ніколи я не могла пройти повз цих бабусь, що продавали домашні чи то польові квіти, ніколи я й не брала у них решти - адже вони дають не просто квіти, а ще й бонусом до них приємний настрій.

Я не очікувала побачити Дмитра так скоро. Серце підказувало, що він сьогодні приїде, але хіба що ввечері. Цікаво, він був у квартирі?

Вчора я цілу ніч проговорила з Нікою по скайпу. Вона порадила мені поки не зациклюватися на тих подіях, що відбулися у квартирі Дмитра й абстрагуватися від усього, інкаше якщо я отримаю нову дозу інформації моя психіка просто збере валізу й відправиться на відпочинок: «Просто насолоджуйся життям, Ліє. Поживи зараз для себе. Те, що має сказати тобі Дмитро він обов’язково скаже, але зараз ти маєш втихомирити свої емоції… Хоча, Боже, що я таке кажу вагітній жінці», ми з Нікою розсміялися. Подружка розказала мені й про Володимира, саме того, що приставив пістолета до Антона, а потім же сам не дав йому застрелитися, здається, подругу підкорив власний чоловік. Вона аж загорілася як говорила про нього. Це так мило.

У будь-якому випадку тепер я маю чекати приїзду мами і Олі, щовечора отримуючи від них такий собі звіт, потім мене чекає узд, до того ж, Яна Олегівна сказала, що нам…мені…їм… повідомлять стать дитинки. Андрій і Ілля… Ілля дзвонив і вибачався, просив про зустріч, ще раз мільйон разів вибачався. Чи тримаю я на нього зла? - Ні. Чи викреслила я цю людину зі свого життя? - Так. Андрій навіть не спромігся написати мені звичайне смс. Він просто розчинився для мене, наче його ніколи й не було.