Глава 37. Мій янгол-охоронець чи кат

Я просто була рада, що він тут поруч, що я можу тримати його за руку і не боятися нічого. Моя голова покоїлася на плечі Дмитра, наші руки були сплетені, мої ноги він закинув на свої та турботливо гладив.

Водій, що приїхав за нами, віз нас на квартитру Дмитра.

- Він тебе не ображав? 

- Ні. То нащо я була йому потрібна? 

- Зараз моя компанія виборює право на отримання одного важливого тендеру, закордонного. Претенденти - три, діяв він скритно - я не знав, що обидва наші конкуренти - це все його шакали. Чесно кажучи, він хвацько замаскувався. 

- А хто… - я все набиралася сміливості, - хто така ця дівчина, про яку він казав? 

- Ксюша? 

- Угу. 

- Давай я розкажу вдома, добре? Відпочинь.

Його рука завмерла на моєму плечі. Я притихла та вирішила не лізти йому в душу, до того ж ми були не самі. Звичайно, водій вже навчився пропускати все крізь вуха, але все одно, не хотіла, щоб хтось був присутній при цій розмові. Мерехтіння вогнів убаюкало мене.

Прокинулася я на руках Дмитра, ми були у ліфті. Від його настільки близької присутності, у мене перехоплювало подих.

- Прокинулась? - Він не подивився на мене, але я відчула грайливі нотки у голосі та побачила теплу посмішку. - Ти перестала дихати. 

- Я не звикла просинатися у когось на руках. 

- Що ж, іноді можна себе побалувати, хіба не так?

Ми вже були у квартирі Дмитра. Він обережно посадив мене на ліжко у спальні, що здивувало мене, адже можна було зупинитися ще у вітальні на дивані, але ж ні…

- Хочеш їсти? 

- Пити, багато.

Діма вивчаюче подивився на мене та пішов кудись у глиб квартири. Я швиденько озирнулася навколо. Жодної фотографії. Я торкнулася спальної білизни - прохолодна і м’яка. Кроки. Діма приніс цілий кухоль води та склянку й сів поруч. Я одразу ж накинулася на воду. Здається, страх та адреналін висушили мене.

- Ксюша - це моя колишня дружина. - Дмитро почав говорити дуже тихо та обережно. - Вона загинула десять років тому, збила машина. Після того я сам, дітей у нас, як ти зрозуміла, не було. 

- Твій друг…гм…колишній друг казав ти її вкрав? Що він мав на увазі? 

- Вона також йому подобалася, він у властивій йому манері намагався звернути її до себе, але не вийшло, його пристрасть до наркотиків зробила свою справу. 

- Чому ти більше не одружився?

Він іронічно хмикнув. У його очах промайнула печаль.

- Я думаю, що боявся зрадити пам’ять про неї, але зараз…

Дмитро вже був обернений до мене, від напруження я стисла склянку в руках, я відчула його подих на губах, мені було важко стримати бажання першою доторкнутися до його губ, спробувати їх, обійняти його та розчинитися в ньому. Він вже ледь торкнувся моєї верхньої губи, як нас перервав дзвінок у двері. Я першою опустила голову та видихнула.

- Вибач, я зараз.

Знайомий голос, десь я вже чула його. Так, точно - це ця білявка. Що вона там говорить? Не задумуючись я встала з ліжка і вийшла до них, у вітальню. Жінка однозначно не очікувала побачити мене тут, та ще й у спальні Дмитра. Її емоційна розповідь обірвалася на півслові.

- Що вона тут робить? 

- Це не твоя справа, ти зайшла просто передати важливі документи. Дякую. 

- Чому вона тут, Дімо?

Ця дамочка вказала на мене своїм довгецьким вказівним пальцем та зморщила носа.

- Світлано, дякую за документи. Побачимось завтра на роботі. 

- Вона знає? Чи ти вирішив і їй мізки запудрити як і мені? 

- Про що ви говорите? - Я вже не витримала. 

- Хах, дійсно не сказав. Ти носиш нашу дитину, лялечко.

Що? Я різко підняла погляд на Дмитра, страх на його обличчі сказав сам за себе - ця жінка каже правду.

- Вашу? 

- Так, мою і Діми. Сюрприз. А ти що собі там надумала? 

- Світлано, припини. 

- Я…я напевно піду. 

- Правильно зробиш, взагалі не розумію, чого ти з нею панькаєшся?

Годиною раніше під моє ребро впивалася холодна зброя, тепер же мене ранили остаточно - в саме серце. Я намагалася дихати повільно та розмірено, але виходило це наче я рибка і мені не вистачає кисню. У голові запаморочилося та я стійко стояла на місці і терпіла цей надмірний погляд розфарбованої жінки, що заявила права на це диво всередині мене. Той факт, що це саме вона - підкосив мене.

- Так. Мене це дістало. Світлано - на вихід. - Діма різко розвернув жінку та виставив за двері. Такого я точно не очікувала. Він одразу ж кинувся до мене. 

- Вона…то була правда? Її слова. Я ношу ваше дитя?

Дмитро завис у мовчанні. Мої очі поволі набиралися сльозами, погляд затуманювався.

- Ліє, я все поясню, але…

- То є ще й якесь «але»? Я хочу додому. Вибач, але сьогодні був ще той день, виклич мені таксі, будь ласка. 

- Ліє… - Діма вхопив мене за руку. 

- Пусти, будь ласка, ти робиш мені боляче.

Чоловік одразу ж відпустив мене, але не зрозумів, що робить боляче мені не фізично, мене роздирало зсередини, вивертало всі нутрощі від усвідомлення, що ця стерва мати дитини. Я скористалася моментом і прослизнула до дверей. На вулиці мене вже чекав Павло.

- Ще раз доброї ночі, Ліє. Дмитро Вікторович наказав вас відвести, сідайте. - Водій з турботою відрив переді мною двері машини та подав руку.

Я кинула погляд на вікна багатоповерхівки та скрилася за металевою броньою. Всередині мене бушувала кров, руки тремтіли, а очі наповнювалися зрадницькими сльозами, але я не хотіла розридатися у присутності водія, не хотіла, щоб він потім розказав про це Дмитрові. Я не слідкувала за дорогою, оскільки весь час гладила животика та ледь чутно шевелила губами, розмовляючи з комочком.

- Візьміть, будь ласка, ключі. - Павло повернувся до мене та простягнув два ключі, з’єднані милим брелком. - Я привіз вас на квартиру, що винайняв для вас Дмитро Вікторович, думаю зараз вам захочеться побути самій. - Водій посміхнувся і в його очах я побачила співчуття. Милий чоловік. 

- Дякую. 

- Десятий поверх, квартира 101. Вас проводити?