Глава 35. Золота клітка

Я прокинулася в якійсь кімнаті, обставленій за останніми модними віяннями в дизайні інтер’єру. Вона була просторою та світлою. На прикроватному столику стояв запашний сніданок - у мене одразу скрутило живота від голоду. Я не стала церемонитися, тому одразу приступила до їжі, зараз не час перебирати, комочку потрібна сильна ма… сильна я.

У двері постукали.

- О, ти вже поснідала, молодчинка.

Переді мною стояв чоловік, років так тридцяти п’яти - сорока, у білосніжній сорочці з завернутими рукавами та чорних брюках. У нього було темно-русяве волосся, що віддавало рижинкою та насиченого кольору зелені очі.

- Де я? 

- Хочеш почати одразу з питань? О’кей. Ти у мене вдома. 

- Чому я тут? 

- Ти мій гість. Поки ми не владнаємо з Дмитром деякі справи, поживеш у мене. 

- До чого тут я? 

- Ти чудовий об’єкт для маніпулювання ним, хіба не так? - Він оціночно схилив голову на бік та роздивлявся мене. - Покоївка принесе тобі чистий одяг, прийми душ, думаю, це тобі зараз не завадить.

Із цими словами чоловік покинув кімнату. Маячня. Що зі мною не так? Чого біди так і липнуть до мене? Добре. Вдох-видих. Спокійно.

Прийнявши душ, я дійсно відчула себе краще. Я підійшла до дверей і, нависнувши ручку, була здивована, що вони відкриті. Вийшовши у велику вітальню, я знову побачила його. Він сидів у великому кріслі, гортав газету та випивав.

- Скоро буде обід. 

- Я хочу додому. Мені треба подзвонити мамі. 

- Не переймайся, твій брат сам поговорить із матусею. 

- Звідки ви все знаєте? 

- Люба, коли готуєшся до війни, треба знати усі деталі життя ворога. 

- Тобто, я ваш ворог? 

- Ні, дурненька, - він посміхнувся, - ти важлива деталь мого ворога. Здається, я тобі вже казав про це сьогодні зранку. До речі, ввечері ти зможеш його почути. 

- Діма? Що у тебе може бути з ним спільного? 

- Зараз - абсолютно нічого. Коли давно - абсолютно все. Я лише хочу забрати своє й все. На вашу з ним любов мені абсолютно начхати.

Від сказаного моє серце зжалося. Він дійсно знав все. І про комочок теж? Я, як мені здалося, непомітно погладила живота.

- Йди до своєї кімнати, хіба тобі не треба відпочивати? - Він багатозначно подивився на мій живіт.

Я швидко розвернулася та кулею вилетіла з вітальні. Знову в золотій клітці. Я стала біля панорамного вікна та, дивлячись у густоту лісу, намагалася заспокоїтися та зважити всі можливі варіанти втечі.