Глава 33. Я не вірю своїм вухам

Найперше, що я відчула - це холод. Потім - присмак чогось металічного у роті, кров, пульсувала губа. Здається, я розбила її від падіння. До кінця прийшовши у свідомість, я зрозуміла, що лежу на якійсь ганчірці, що постелена на холодну бетонну підлогу, зараз ранок, тільки світає. Навколо тиша. Я хотіла поворухнутися та все тіло було наче налите свинцем, не слухалося, заніміло. Комочок. Обережно обійняла живіт. Чиїсь кроки.

- Ти телефон вимкнув? 

- Так, ще вчора як ти казав. 

- Хто дзвонив? 

- Мати. 

- Ну ти й дурень, не дивно, чого Лія тобою так покрутила і кинула. 

- Замовкни, чуєш! 

- Та годі тобі ображатися. От заплатить цей товстий гаманець нам баблішко, сестра розродиться і заживеш собі з нею щасливо. 

- Думаєш вона після цього захоче мене бачити? 

- Ну після того як ти огорнеш турботою її після перебування у амбалів, яким я її передам сьогодні, то думаю, вона тобі ноги цілуватиме. 

- Ти що задумав? 

- Нічого, цить. Здається приїхали.

Я не вірила тому, що чула. Коли? Коли мій брат встиг перетворитися на таку потвору, чому Ілля взагалі йде у нього на поводу? Це бридко. Але зараз не про це - кому він вздумав мене віддати?

У двір будинку в’їхала машина. Я все ще так і лежала, роблячи вигляд, що непритомна. Знову чиїсь кроки, на цей раз важкі. Всередині все похололо.

- Так, так. А ось і нас зайчик. О ти із другом, боїшся? Що у тебе для нас? 

- От, - він показав на мене лежачу, - ми попросили викуп, все як було вказано у вашій інструкції. Нашу справу зроблено. Я вільний від боргу? 

- От же зайцю. Рідну сестру. Не соромно?

Андрій лише змовчав. Я відчула, що хтось став наді мною, тепла долонь торкнулася щоки.

- Дихає красуня. 

- То що? Я можу йти? 

- Можеш. - Здоровань взяв мене на руки. - Поїдете звідси через годину після того, як ми виїдемо, зрозуміли? 

- Так.

Я була спустошена. Я не розуміла, що очікує мене далі, але зрада брата…Він…це він продав мене заради закриття боргу!!! Я молила Господа, аби тільки з комочком все було добре і щоб Дмитро нас швидше забрав з цього пекла.

Мене поклали на заднє сидіння. У машині темно, не дивлячись на те, що на вулиці вже яскраво вигравало вранішнє сонце. Пахло дорогим парфумом.

- Поїхали. Цій красуні треба буде нормально відпочити перед угодою з її викупником.

Я не знаю чи то мене реально вирубив сон, чи я просто втратила свідомість від накотившого стресу та адреналіну, але я вже нічого не чула, допоки не прокинулася у якійсь кімнаті.