Глава 32. Опасіння підтверджуються

Нічка виявилася ще та, я зателефонував всім своїм знайомим хлопцям з служби безпеки, кожен із них запевнив, що з Лією навряд щось зроблять, вона потрібна їм жива і неушкоджена, адже тільки так вони зможуть отримати за неї кошти. Погрози? Це лише один із видів психологічного насилля.

Пізно ввечері до мене зателефонував той номер, що був залишений в анкеті.

- Алло, Дмитро. Доброї ночі. Це Ніка, ви телефонували мені сьогодні сприводу Лії…

- Так, - я різко випрямився, - у вас є якісь новини? 

- У мене є деякі підозри. Після того як ви мені зателефонувати, я одразу набрала Андрія теж, він поза зоною, тоді, не думаючи, я подзвонила Іллі, це…єм, Лія колись зустрічалася з ним і я подумала, що…

- Я знаю про нього. І що? Він знає, де вона?

Дівчина важко зітхнула.

- Якщо Андрій якось причетний до викрадення Лії, то Ілля з ним. Він відповів мені, говорив тихо, навіть пошепки, а потім я почула крик Андрія, щось типу «дурень, телефон вимкни» і зв’язок на цьому обірвався. 

- Що він вам казав? 

- Я почала нести нісенітницю, що мені терміново потрібна його допомага, він сказав, що зайнятий і взагалі зараз за містом і після цього крик Андрія. 

- Де ви живете? Я завтра заїду за вами. Скиньте мені адресу смскою. 

- Добре, домовилися.

Я зміг задрімати тільки під ранок. Я не думав про гроші, які міг доставити їм навіть зараз, і докласти ще стільки ж, аби не бачити їх решту свого життя і не бачити їх у житті Лії та дитини. Але я хотів покарання, о Боже, як же я цього хотів!

З самого ранку я поїхав за подругою Лії, Нікою, а потім вже вдвох ми вирушили до мене в офіс, де нас вже чекала служба охорони та безпеки. План порятунку визрівав в моїй голові, однак я не враховував головного, Андрій - тільки пішак в цій справі.