Глава 31. Зникла Попелюшка

Лія написала смс, що брат відвезе її на квартиру. Якщо чесно, ця ідея була мені не довподоби, не хотів я, щоб він знав адресу нового житла Лії, хоча б на цей час, поки… поки вона не народить.

Я закінчив раніше, тому вирішив по дорозі до Лії заїхати до сестри. Ми ще не зустрічалися після дня народження і як треба не обговорили усього.

Марійка як завжди зустріла мене з криками і звичайно повела показувати свою немаленьку колекцію іграшкових фігурок поні та единорогів. Ігор та Аліса були на терасі, накривали на стіл. Вечеря розслабила мене. Коли ми залишилися самі, сестра не стала церемонитися і ходити довкола.

- Ну і? Можливо розкажеш чому ти прийшов на свято у супроводі вчительки моєї доньки? У вас роман?

Аліса сиділа на літній терасі свого заміського дому та качалася на качелі.

- У нас все занадто складніше, ніж просто роман…

- Розкажеш? 

- Вона вагітна від мене. 

- Що???

- Лія носить мою дитину. Вона типу сурогатна мати. 

- Чекай, що значить «типу»? Буває якось по-іншому? 

- Вона біологічна мати. Їй не була підсаджена чужа запліднена яйцеклітина, Яна зробила їй інсемінацію. Правда про це знаю лише я, лікар, ну і тепер ти. 

- Діма, ти вкрай здурів? З чого взагалі така ідея виникла? 

- Своє день народження пам’ятаєш? Мамині розмови про спадкоємця?

Сестра ствердно кивнула.

- От звідси. Спочатку я не думав нічого такого, але коли дізнався, що мати хоче підсунути яйцеклітину Світлана, я вирішив зіграти по-своєму, я не знаю… Я не мав нічого відчувати до неї, але… 

- Діма, ти… 

- Не кажи цього.

Нашу розмову перервав звук повідомлення. Я одразу ж дістав телефон, думав це Лія. Невідомий номер. Якісь дивні передчуття.

«Твоя краля у нас. Гроші мають бути у нас завтра до 20:00. Інакше не побачиш ні її, ні своєї дитини.»

В той момент я відчував усю палітру емоції гніву, від відчаю до невимовної злості, від якої ледь не задихався.

- Що сталося, Дім? 

- Лію викрали. 

- Тобто викрали? 

- Думаю тут не обійшло без її брата. Він мав відвезти її на квартиру.

Швидко набрав номер Лії. Поза зоною. Не дивно. Я почав обдумувати свої подальші дії. Зайшовши до електронної пошти, я відкрив її анкету, та одразу ж звернув увагу на контактні номера, окрім номера матері, було ще два номери, я набрав один із них. Поза зоною. Другий. Гудки. Слава Богу.

- Алло. Доброго вечора. Мене звати Дмитро. Скажіть, будь ласка, ким доводиться вам Лія? 

- Дмитро? Вибачте, я не… 

- Лія вказала ваш номер телефону в лікарняній анкеті як один із контактних. 

- Що з нею? 

- Ви давно з нею говорили? 

- Позавчора. 

- Ви маєте номер її брата? 

- Так. 

- Можете скинути смскою на цей номер?

- Так, звичайно, але що з Лією?

- Поки не знаю, але вона десь пропала. 

- О Боже, чекайте на номер.

Декілька секунд і номер був у мене. Ха. Теж поза зоною. Я не знав, що робити. Я перечитував смс знову і знову, як прийшла нова звістка:

«Поліцію не втягуй, якщо не хочеш отримати її покромсану. Гроші залишиш у машині, що буде припаркована на узбіччі на виїзді з міста по шосе біля заправки. Як тільки привезеш гроші, подзвониш на цей номер, почуєш своє звірятко, вона скаже, де її забрати».

Чорт.