Глава 29. Свято

Я дуже хвилювалася перед виходом. Плаття ідеально підкреслювало мою фігуру і де треба, а це «треба» було саме на животику, прикривало його від сторонніх оцей. Оля і Ніка допомогли з зачіскою та макіяжем, бо ж я сама, якщо чесно, попередні роки була завантажена не дівчачими штучками, а гризла граніт науки та писала чергові статті для публікації у наукових вісниках. Дмитро мав заїхати за мною з хвилини на хвилину, хоч як я його не вмовляла цього не робить, він вперся і навіть не хотів нічого слухати на кшталт «це буде підозріло», «твоя мати не буде рада цій витівці» і тому подібне.

Мама була у сусідки, Андрій десь пропадав. Тепер я сама почала уникати його. Мені було настільки гидко навіть дивитися на нього. Його дії були для мене загадкою, що він хоче цим всім довести, показати? Я не знаю. Втомилася вгадувати.

- Ти неймовірно гарна.

- Давай, втри носа цій клячі.

Дівчата стояли біля під’їзду та підбадьорювали мене своїми фразочками як я вже йшла до автівки Дмитра.

Він зустрів мене в абсолютно чорному, але неймовірно глибокого кольору, костюмі. Не було ніяких метеликів чи то галстуків, вони і зайві для нього. Костюм контрастував з цього сірими очима та робив ще більш гарнішим.

- З днем народження.

- Дякую.

- О, це тобі. - Я простягнула маленьку коробочку, в якій причаїлися запонки з яскравими камінцями насиченого смарагдового кольору.

Він обережно потягнув за стрічку та розкрив подарунок, побачивши запонки, кутики його губ потягнутися догори.

- Ти вгадала мій колір.

- Це було очевидно, - я посміхнулася, - ти приніс запрошення зі стрічкою такого ж кольору.

- А ти уважна.

Я дивилася на нього й насолоджувалася. Вже у машині він замінив свої запонки на нові й демонстративно покрутивши рукою, підморгнув мені.

- Дякую. - Він взяв мою долоню та поцілував.

- У тебе що, мокре волосся? - Тільки зараз я звернула увагу на те, що щось не так із його зачіскою.

- Ай, нічого, дорого висохне. Аліса, правда, мене приб’є. - Він все так по-хлопчачому посміхався.

- Можна я дещо підправлю? - Я потягнулася рукою до його шевелюри, та зробила щось схоже на укладку. Його мокре волосся приємно обпалювало холодом пальці та пахло чимось таким свіжим, схожим на ментол і м’яту. - Ну от, тепер коли висохне не буле стирчати у всі боки. Тепер можемо їхати.

Ми швидко дісталися ресторану, де вже було припарковані декілька автомобілів представницького класу. На літній терасі горіли вогники теплого жовтого кольору наче маленькі сонечка. Гомін гостей вмить затих, коли ми вийшли з машини та рушили по доріжці в сторону тераси.

- Не слухай все те, що буде казати мати. Для всіх - ти моя близька подруга. Більше їм поки знати не потрібно. Візьми мене під руку й посміхайся.

- Я зрозуміла.

Насправді, не дуже то я й розуміла для чого це все, але виясняти не було можливості, до того ж, я не хотіла псувати свято Дмитра.

- Усім доброго вечора.

- Привіт, старий. З днем народження.

- О, ти не сам. Не познайомиш зі своєю загадковою супутницею.

- Знайомтесь, це Лілія.

- О, Лілія, де вона? - Зсередини закладу почувся жіночий голос. - Доброго вечора, це вам я маю дякувати за перше місце своєї донечки, Марійка впоралася чудово.

- Лія, це Аліса.

- Доброго вечора. У вас дуже здібна дитина, тому я лише направила її, зайняте перше місце - то її заслуга.

Всі інші гості, особливо чоловіки, з цікавістю спостерігали за нашим діалогом, жінки просвердлили мене поглядом, та одна з них, із дещо більшою цікавістю, та я б навіть сказала, неприхованою злістю, роздивлялася мене. І саме вона, дочекавшись, коли я перевітаюся зі всіма друзями Дмитра, підійшла до нього і демонстративно поцілувавши в губи так, що на мить я ошелешилася, але швидко прийшла в себе і повернулася до розмови з Алісою, зробивши вигляд, що мене це не обходить.

- З днем народження, котику! - Ця фурія, обвисла на його шиї, було видно, що свято тільки почалося, але ця дамочка вже знатно випила зайвого. - То ти приїхав із вчителькою, а я то думала поїдемо разом, ну що ж, робітничому класу треба допомагати.

Аліса поглядом показала не встрягати в цей діалог. У полі зору одразу з’явилася Тетяна Анатоліївна й з цікавістю почала спостерігати за цим всім спектаклем.

- Світлано, припини. - Дмитро ледь не до скреготу зубів процідив ці слова, та обережно розчерив пастку з наманінюрених рук цієї дамочки. - Я бачу тобі вже дуже добре, може викликати таксі?

- Ну яке таксі, любий, - вона різко взяла пальцями його за щоки, - свято тільки починається!

- Досить! - Він відкинув її руку і, схопивши за лікоть, сломіць потягнув кудись усередину закладу.

Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати. Аліса обережно взяла мене за плече та заглянула в очі.

- Не звертай уваги. Це ще та цукерочка.

- Ліліє, доброго вечора. То це про вас прожужала нам всі вуха моя онука?