Глава 28. Обійми

До мого дня народження лишалося декілька тижнів. Робота, що була спланована на тиждень, в який випадало моє свято, була зроблена завчасно. На столі лежало її запрошення, обвите яскравою темно-зеленою стрічкою. Згадавши її, губи самі мимоволі здригнулися у посмішці.

Всі ці дні Лія знаходила дурнуваті відмовки аби тільки не бачитися, та сьогодні я вирішив не попереджати, а поставити вже перед фактом, що я є під її будинком. Декілька хвилин очікування і з’явилася вона. За ці два місяці вона схудла, і я помітив це. Токсикоз дався їй не легко. Я навіть відчував частину своєї провини за такий її стан та вигляд. Вона не стала сідати до машини, а підійшла до водійського відчиненого вікна.

- Привіт.

- Привіт. Чому не сідаєш? Думав прокатаємося, розкажеш як у тебе справи.

- Йдемо пройдемося краще.

Лія не дочекалася моєї відповіді та пішла у сторону лісопаркової зони. Я заглушив мотор і, зачинивши машину, пішов слідом за нею. Це було на неї не схоже. Дівчину мучило щось.

- Як твої справи?

- Непогано, а твої.

- На роботі все чудово, тепер готуюся до свята. Аліса з мене вже всі соки випила. Аліса - це моя сестра.

- У тебе є сестра?

- Так, менша майже на  вісім років.

- М, круто.

Я бачив, що її щось турбує, вона хоче про щось поговорити, але вагається та не знає як до мене підступити.

- Це твоє запрошення. - Я простягнув їй конверт. - Аліса любить усілякі такі штучки, але не переймайся, я заїду за тобою.

- Навіщо ти це робиш?

- Що саме?

- Це все. Щоб потім купити мене?

- Повтори. - Я не повірив своїм вухам. Я бачив, як її очі помалу набираються сльозами, а щоб приховати тремор пальців, вона щосили впилася ними у власні передпліччя.

- Ти хочеш мене купити? Я для тебе річ завдяки, якій ти досягнеш результату, а далі нащо я тобі?!

- По-перше, ти не річ. Ти…носиш моє дитя. - На момент я ледь не сказав «ти мати моєї дитини». - Ти людина і ставлюся я до тебе відповідно. По-друге, хто тобі сказав цю мерзоту про купівлю? Брат? - Вона мовчала і дивилася собі під ноги. - Ліє, це Андрій сказав?… Так і знав.

Я не хотів більше нічого говорити. Пригорнувши дівчину до себе, я обережно поставив підборіддя їй на голову, вона була напружена. Я стояв і дивився кудись у непроглядні хащі лісі, як відчув несміливі доторки її рук до власного живота, боків і врешті спини. Вона обійняла мене ледь відчутно, але, чорт, це було так ніжно.

- Пробач. Я мала тебе спитати. Просто не знала як. Мені здається, що останнім часом я просто ходяча емоційна кулька. - Вона рюмсала носиком, а на футболці стали відчутні мокрі плямки.

- Чшшш. Все добре. Я не дам нікому тебе скривдити.

Ми стояли в абсолютній тиші. Скільки часу, не знаю, не хотів навіть знати, порушувати цей момент. Я відчував, як теплота від її тіла розливається десь далеко всередині мене, змушує стискатися серце у приємних больових спазмах при її присутності. Я розумів, що відбувається, але поки сам собі не зізнавався у цьому. Не хотів купатися у надіях, які можливо потім виявляться марними. Другого такого удару я навряд витримаю.