Глава 27. Хто кого?

Дні спливали дуже швидко. Токсикоз поволі відступав, проте на мене напала жахлива сонливість, ще ніколи в житті я не потребувала такої кількості сну. Дівчатка приходили до мене в гості, щоб зайвий раз мені не доводилося звітувати перед Горгоною Анатоліївною «Куди це я пішла? З ким це я?». Дивна жінка. Сама намагається всіма способами скрити той факт, хто їх сурмама, але при цьому приставляє за мною якихось незрозумілих повадирів. Хоча Дмитро вже не раз застерігав матір щодо такої дурні. Здається, ця жінка не звикла нікого слухати.

День народження Дмитра був усе ближче, тому дівчата витягнули мене в торговий центр, за їх словами я «мала сяяти, як перша леді». Так, я буду сяяти, але скоріше за все, невиспаними темними колами під очима.

- Лія, а поміряй це. - Дашка склала губи у трубочку і ледь не махала переді мною чорною силуєтною сукнею.

- З дубу впала? - Оля вже не могла терпіти цього тригодинного шопінгу. - У неї вже животик округлюється, куди їй цю зміїну шкіру одягати. Ай, - дівчина демонстративно встала і скинула руки догори, - нічого без мене не можете.

Ми з Нікою мовчки переглянулися та посміхнулися одна одній. Баталії між Дашкою, нашою няшою, і Олькою, грім-жінкою, завжди забавляли нас.

- Це у тебе вже який термін?

- 9-й тиждень пішов.

- Ого, як час летить. То це тобі коли народжувати?

- Лікар каже, що у першій половині січня.

- Ти готова?

- Я...

Нашу розмову перебила Ольга, яка вискочила як та дияволиця з безлічі інших суконь, що були розвішані за кольоровою гаммою.

- Ось воно, те ідеальне.

В її руках розкидисто лежала сукня спокійного пудрвого кольору, топ був зроблений з гладкого атласу на тонких брителях, а низ із повітряного фатину на підкладці, що робив образ неймовірно романтичним та загадковим. Коли я приміряла його, то зрозуміла – це плаття робить мене на диво милою, в той же час вільний крій приховує животика. Покрутившись навкого дзеркала, я ніби спиною відчула, що на мене хтось дивиться, і була права – Ілля стояв по ту сторону торгового центру і зосереджено дивився на мене. Ніка першою побачила хлопця та швиденько взяла мене за руку, зробивши вигляд, ніби хоче уважніше роздивитися мене, повернувши так, щоб я не бачила Іллі.

- Дівчата, без різких рухів. - Ніка демонстративно продовжувала розгладжувати та поправляти неіснуючи складочки на спідниці сукні. – На тій стороні, поруч ескалатора Ілля, збираємося і йдемо через інші двері.

Дівчатам не треба було повторювати двічі. Тому за десять хвилин ми вийшли з магазину з покупками і купкою рушили до виходу у лівому крилі торгового центру.

Вдома було як зазвичай. Я тишком покликала маму до своєї кімнати та показала плаття, я бачила як в її погляді змагаються біль та радість водночас. Я попросила, щоб вона не казала Андрію, куди я збираюся, а якщо і спитає, то сказати, що на день народження колишньої колеги зі школи.

- Доню, а чому Дмитро тебе запросив?

- Мені здається, що він просто ввічливий, от і все, не треба шукати в цьому щось.

- Він не дуже подобається Андрію.

- А я не питалася його думки… - Ця розмова починала заходити зовсім в іншу сторону.

- Доню, я думаю, він не та людина за яку себе видає… - Мати з обережністю поглянула на мене.

- Мам, кажи вже те, що хотіла.

- Він розмовляв з Андрієм, і сказав, що якщо захоче…

- Боже, мамо, що!?

- … то купить тебе у нас.

На момент я втратила дар мови, спочатку емоція гніву чавила крик розуму, але потім таки в моїй голові прояснилося.

- Андрій, це сказав тобі Андрій?

- Так, Лієчко, тільки, будь ласка, не кажи йому нічого, а то знову показиться та побіжить кудись на ніч. Будь ласка, не треба.

- Господи. – Я сіла та прикрила очі. У вухах пульсувала кров. – Все добре, мамо, не скажу. Ти не проти, я піду прийму душ. Дуже втомилася.

Мати мовчки встала з ліжка та вийшла з кімнати.

Коли моє життя встигло перетворитися на цю божевільню?