Глава 25 . Я бачив нове життя

Як і пообіцяв, я не їздив цей весь час до Лії. Вона ж у свою чергу щовечора писала стислі смс, на кшталт: «нудило, пігулки допомогли», «сьогодні все добре». Гортаючи черговий контракт, я згадав, що завтра у нас перше узд, рука машинально потягнулася до телефону.

- Алло. Ой... зараз хвилинку. - На тому кінці слухавки почувся шурхіт. - Так, я тут.

- Привіт. Як твої справи? Ти взагалі зараз де?

- Привіт. Все добре. Я у школі, забирала свої методички.

- Я можу приїхати за тобою? - Я закляк в очікування її відповіді. Повисла декілька секундна пауза.

- Так. Де мені тебе чекати?

- Чекай у школі чи шкільному дворі, я заберу тебе від самої школи.

- Добре.

В її «добре» і відчув певну невпевненість, але зараз я не хотів про це думати. Тому відклавши папери, повідомив секретаря про свою відсутність. За декілька хвилин я вже був у шкільному дворі. Лія сиділа на лавочці під розкидистими гілками якогось квітучого дерева. Побачивши мою машину, вона перелякано оглянулася на вхідні двері та пробіглася очима по вікнах школи і тільки потім підійшла до машини. Я вийшов їй назустріч та допоміг сісти.

- Ти боялася, щоб нас не побачили?

- А хіба це не було умовою вашої матері?

- «Вашої», ми знову повернулися на «Ви»?

- Ти зрозумів, що я мала на увазі.

- Хай мати спочатку навчиться виконувати свої умови контракту, а потім тикає інших носом у помилки. Як твоє самопочуття?

- Сьогодні мене ще не нудило, чому я дужеее рада. - Вона несміливо посміхнулася. - Я навіть поснідала.

- Я радий це чути. Тобі додому?

- Так.

Ми виїхали на головну. Я бачив, що її тіло як натягнута струна. Про що вона думає? У самого думки крутилися навколо тієї розмови з Андрієм, а найголовніше, хто таки той Ілля і чи дійсно Лія має з ним якісь стосунки?

- Як минули останні тижні навчання? - Лія здригнулася від порушеної тиші.

- Знаєш, все було як зазвичай: підсумкові контрольні, державна атестація, але мене ледь вистачало на перевірку, я просто приходила додому і спала, я ще ніколи не відчувала себе такою знесиленою.

- Ти казала Яні про свій стан?

- Так, звичайно. Вона сказала, що я все правильно роблю - треба відпочивати.

- І ти... ти нікуди не ходила більше? 

Це питання здивувало її, вона на мить підняла брови у нерозумінні самого питання.

- Ні, а чому ти питаєш?

- Просто.

Я почув те, що мені було необхідно. Під’їхавши до її під’їзду, ми побачили Андрія на лавочці з якимись типами. Я поривався вийти з Лією, але вона зупинила мене. Тому я лише засвердливив Андрія гнівним поглядом, хлопець у свою чергу з насмішкою подивився на мене. Я швидко вирулив з двору.

На наступний ранок, щойно прокинувшись, я написав Лії смс, щоб чекала мене, на узд поїдемо разом і був здивований її відповідю: «Добрий ранок. Я вже чекаю)». Це одразу ж підняло мій настрій.

Я хотів швидше побачити її. Побачити нове життя, що зародилося завдяки їй. Мати нічого не знала, але дошкуляла своїми дзвінками. Одночасно із матір’ю, поступали дзвінки та запрошення на вечерю від Світлана, чому я не був здивований, але всі її намагання були марними, тому на роботі вона намагалася максимально часто тертися коло мене, при цьому робити лице ображеної, вбитої горем панночи через нашу перепалку в моїй квартирі.

Я сидів під дверима узд і чекав, коли Яна нарешті мене запросить. Ці декілька хвилин очікування здалися для мене цілими годинами. Нарешті прудка Катерина, відкривши двері, дозволила мені зайти.

У кабінеті було темно, але просторо. На кушетці лежала Лія, а на протилежній рівній білій стіні застигло світло від проектора. Я беззвучно опустився на стільчик, що стояв поряд із кушеткою так, що опинився за головою Лії, вона одразу ж повернула її і ледь помітно посміхнулася.

Прозорий гель торкнувся тіла Лії і було помітно, як гуска покрила її живота, чи то від холоду, чи то від хвилювання. Датчик почав робити кола і різко зупинився внизу живота. Ми обидва дивилися  на стіну, наче у кінотеатрі, де намагалися побачити те заповітне.

- Ось, дивіться, бачите? Прикріпилося.

Я одразу подивися на Лію, на її лиці грала посмішка, та коли вона підняла на мене свій погляд, в її очах стояли сльози.

- Який комочок.

- Так, ще зовсім маленький. Катю, ти готова записувати показники?

- Так, Яно Олегівно.

Ми як зачаровані дивилися на те диво, на той маленький комочок, як назвала його Лія, поки лікар називала якісь показники. Я нічого в тому не тямив, абсолютно, та мені було достатньо, коли в кінці Яна сказала, що на даному етапі все добре.