Глава 24. Вона моя

Я їхав вже нічним містом. Щось таке мати сказала Лії, через що дівчина, можна сказати, прогнала мене. Хай я не довідаюся, що саме, але інтуїція підказує, що мати казала про мене та мій сімейний стан. Я досі відчуваю губами, як торкнувся її скроні, як носом на мить зарився в її волосся, воно пахло по-особливому, чимось таким, що я навіть описати не можу цей запах. Чи правильно я чиню? А головне, чи дійсно я відчуваю те, що відчуваю, чи це тільки моя забаганка, забавка, чергова стратегія аби не лишитися самому? Як би там не було, вона мати нашої дитини. Я маю подбати про неї, маю бути поруч неї.

Під’їхавши до паркінгу, важкі металеві ворота впустили мене всередину.

Ліфт пікнув та зупинився на сьомому поверсі. Вставивши ключа, я зрозумів, що квартира відчинена. От так сюрприз. Обережно зайшовши до вітальні, я пройшов до спальні - нікого, як раптом відчинилися двері ванної кімнати. Світлана? Що за чорт?

- Зайчику, це ти?

- Що ти тут робиш?

- Ммм, Дімочко, хіба так гарно? Я тебе вже зачекалася.

- Ще раз питаю, що ти забулася в моїй квартирі?

- Ти казав, що ми якось зустрінемося, але все не знаходив часу, от я і подумала, а що як я візьму все в свої руки?

- Ключі. - Я простягнув руку. - До речі, де ти їх взяла?

- Тетяна Анатоліївна люб’язно позичила мені їх. - Вона неохоче простягнула ключ та поклала мені його на долоню, і начебто ненароком провела відполірованими нігтями по внутрішній стороні руки. - Ну ти чого, зайчику, не радий мене бачити?

- З якого переляку, ти взагалі... Господии. Я викличу тобі таксі чи ти на своїй машині?

- Дімо, що не так я роблю? - Вона зробила жалісливе лице, що не пасувало їй, одразу була видна вся фальш.

- Особисто для мене, було б краще, якби ти взагалі нічого не робила. Мені це не треба. Не буде в нас нічого, розумієш?

- Це все через неї, так? Через цю...як там її? Але ж вона носить нашу дитину.

- Замовкни! За це, що ви провернули за моєю спиною, я б взагалі не знався з вами після такого... але вона моя мати, а от ти...

- Я пішла на це заради тебе! Ти не уявляєш як це було боляче!

- А я не просив тебе йти на це заради мене. І взагалі, ти пішла не заради мене, а заради статусу, гаманця... Слухай, може ти за мою матір заміж вийдеш? Ну а що, ви непоганий такий тандем.

- Знаєш що, Дімо...

Світлано різко встала та схопивши сумочку з журнального столика, вискочила з квартири.Нарешті. Тиша. Я подивився на ключі в своїй руці, ну мамо, треба вже міняти замки чи що?...

На наступний ранок в офісі Світлана виглядала пригніченою. Який чудовий спектакль. Як тільки я заходив у фінансовий відділ, її секретар прямо таки жбурляла у мене невдоволений вигляд, однак від того, що перед нею був я, найвище керівництво, робила вона це ж посмішкою та улесливим «Вибачте, Світлана Миколаївна зараз розмовляє з інвесторами». Чудово. Якою б не була вона людиною, стосовно роботи - то виконувала вона свої обов’язки досконально.

Чесно, я не збирався їхати після роботи до Лії, але руки самі повели машину саме до її дому. Не доїхавши до потрібного мені повороту, я побачив її брата. Він був у компанії якихось лихачів. Вони всі голосно сміялися та палили цигарки одна за одною. Мені хотілося вийти і взяти його за барки. Його сестра переступила через себе, пішла на такий сміливий крок, а що робить він? З цими думками, я припаркував авто біля магазину, неподалік якого і стояла шумна компанія. Андрій одразу ж помітив мою машину і тому, на моє здивування, одразу пішов мені на зустріч. Я ж спочатку зробив вигляд, що мені реально треба до супермаркету.

- Приїхав до Лії?

- Контролюєш її гостей?

- Її вдома нема. Здається вона пішла до Іллі.

Я зжав кулак. Про кого він це говорить? Він помітив переміну мого настрою і це взбадьорило його.

- Ілля - це її хлопець. Хороший, допомагає їй.

- Дивно, що їй хочуть і допомагають усі, окрім рідного брата.

- Знаєш що? Не тобі мене відчитувати.

- Тоді не тобі мені перешкоджати бачитися з Лією. Вона моя, ясно?! - Промовивши останню фразу, я сам себе не пізнав, це вирвалося само по собі.

- Ну то якщо вона твоя, то забирай її, забезпечуй її, а так як Лія не покине ні матір, ні мене , ще й ми на плаву будемо. - Він нахабно скалився та пускав кільця диму у повітря. - Або чуєш, давай ми тобі її продамо, скільки зможеш дати? Лія хороша кралечка... - Він не встиг договорити як я вхопив його за футболку.

- Ну ти й лайно... Я з силою відкинув його від себе та пішов до магазину. Він все ще так скалився мені у спину, та коли вийшов він та його компанія вже зникли.