Глава 16. Брехня заради мрії?

Я був біля клініки вже о 14:30, чомусь мені хотілося дочекатися її і зайти разом. В минулий раз вона чекала нас під дверима і, коли побачила, була здивована, їй що не казали, хто замовник? Напевно, мати як завжди із своїми вказівками. Цікаво, історія про матір дійсно правдива, чи це чергова плаксива історія життя аби не показувати своє жадібне нутро.

14:50, почулося цокання підборів. Поглянувши у дзеркало заднього виду, я зустрівся із нею поглядом – це злякало її. Моє внутрішнє я, від її рум’янцю та здивованих очей, переможно посміхнулося. Не кваплячись, я вийшов з машини, та повернувся в її сторону. Вона уповільнила крок.

- Ви мене боїтеся?

- Доброго дня. - Вона стала прямо переді мною. Від неї пахло цитрусом і солодким жасмином.

- Доброго. Так що, боїтеся?

- З чого такі висновки?

- Ви злякалися мене, коли побачили.

- Я просто не очікувала... була зайнята власними думками.

Я грайливо схилив голову на бік, та вона, здавалося, ніяк цього не помітила. Вона була скованою. Занадто діловою.

- Якщо ви не проти, Ліліє, ми могли б зайти разом.

- Лія. Називайте мене просто - Лія.

- Тоді ви мене просто Дмитром. Домовилися?

Вона покірно кліпнула очима та подивилася на вхідні двері клініки. Здавалося, що моя компанія доставляла їй дискомфорт, тому я, посунувши своє тіло ліворуч, відкрив їй прохід і ми обоє вирушили туди, де за декілька годин наше життя зміниться повністю.

Асистентка Яни, Катерина, вже чекала на нас – це була юна дівчинка, короткого зросту з волоссям кольору стиглої пшениці та насичено карими очима. Як тільки ми потрапили в поле її зору, на її лиці заграла привітлива посмішка і вона одразу подалася нам на зустріч.

- Дмитре Вікторовичу, Ліліє Олександрівно, доброго дня! Прошу, здайте, будь ласка, свій одяг до гардеробу і проходьте за мною.

Я визвався допомогти Лілії з її пальто, мені хотілося торкнутися її тіла, наче ненароком я зачепив внутрішню сторону руки, вона була ніжною і злегка блідою, подивившись в її лице, я зрозумів – вона уся бліда, рум’янець, що був на її щоках декілька хвилин назад, зник.

- Ліліє Олександрівно, прошу за мною у маніпуляційний кабінет №3, Дмитре Вікторовичу, Яна Олегівна просила вас зайти до неї перед процедурою.

Лія різко обернулася на мене, я хитнув головою в бік маніпуляційної і всім своїм видом намагався показати, що все добре.

Яна сиділа у своєму кріслі та нервово покусувала олівець, що не було властиве лікарю її кваліфікації. Навіть побачивши мене, вона не припинила, а навпаки, в її очах я побачив розгубленість, було видно - жінка вагається у якомусь виборі.

- Дімо, я маю тобі дещо сказати. Я чітко пам’ятаю нашу угоду, але тоді я маю розказати тобі, звідки насправді мати взяла яйцеклітину, яку я мала б підсадили Лілії...

Яна дивилася на мене і чекала на мого схвалення до продовження. Я сів навпроти неї, та опустивши лікті на коліна, прихилився ближче.

- Це яйцеклітина Світлана. Вона приходила тоді з нею, Лілія не бачила Світлану в той день, бо вона вийшла першою у маніпуляційну. Я мала б ще тоді зробити ті всі протокольні справи, але після твого приходу...

- Хм. Цікаво. Досить цікаво, адже мати не казала, хто буде біологічною матір’ю. Її фраза «це штучно створена яйцеклітина». Тепер я ще більше впевнений у своєму рішенні.

- Але ми маєш розуміти - іноді з першого разу не виходить. Всього лиш у 20-30% жінок настає вагітність після внутрішньоматкової  інсемінації.

- Я розумію ті ризики, на які ми йдемо. У разі провалу, я прошу тебе взяти її яйцеклітину і з’єднати з моїми...з моїм біологічним матеріалом. Які треба документи, я підпишу. Але про це ніхто не повинен знати.

- Дмитре, але ж тоді Лілія буде справжньою мамою цьому дитяті, і ти так просто забереш його, чи... Розумієш, якщо вона дізнається про це, тоді...

- ...якшо дізнається. Не будемо забігати наперед.

- Добре. Як знаєш. Чекай мене тут. Повернуся за 20 хвилин.

Із цими словами Яна покинула свій письмовий стіл та вийшла до маніпуляційної, де вже на неї чекала майбутня мати мого спадкоємця.