Глава 9. Спалюємо всі мости

Цілий тиждень, після уроків, лишаючи маму сам на сам із телевізором, під приводом «я готуватися до занять» чи «я перевіряти зошити», я гуглила та шукала будь-яку інформацію про сурогатне материнство, клініку «Подаруй мрію», та зважувала мої можливості стати сурмомаю. Саме після зустрічі з дівчатами, я загорілася ідеєю настільки, що просто іноді ігнорувала Іллю. Хлопець був наполегливим, тому десятки смс і стільки ж пропущених викликів щовечора чекали на мій телефон.

В один із вечорів мені таки довелося із ним поговорити, залишивши телефон на дивані, біля мами, я вирішила зробити нам швидкий перекус під телевізор, та як тільки я відійшла, почула мамине «Привіт, Ілля!». Чорт!

- Лія, тобі Ілля телефонує, підійди, будь ласка.... Зараз, зараз Ілюшо, вона всі ці вечори вдома, багато зошитів до перевірки.... Ліє!

Це просто... Ілля, звичайно, хлопець хороший, саме тому я і не хотіла втягувати його у це все. Ми знайомі з самого дитинства і ,напевно, саме тому, за інерцією, дружба переросла у типу відносини. Відносини, які навряд мають продовження, але як для маскування самотності непоганий варіант.

- Так.

- Ліє, в чому справа? Чому ти не відповідаєш? Я вже скільки днів тупо обриваю твій телефон, а ти... У тебе хтось з’явився?

- Я була зайнята.

- Тільки не повторюй мамині слова, я тебе прошу.... Я під твоїм під’їздом, вийдеш?

Я беззвучно зітхнула.

- Зараз вийду.

Поглянувши на маму суровим поглядом, я накинула курточку та пішла до ліфту.

Ілля стояв під квітучою вишнею. Цієї весни дерева цвітуть як ніколи. Краса. Він одразу мене побачив і було видно, що стримував посмішку. Я ж мала поставити всі крапки над «і», не мучити хлопця, тим паче, якщо мене таки візьмуть у програму, я точно не зможу бути з ним.

- Привіт. - Він обережно обійняв мене та поцілував у щоку. - Що сталося, ти можеш нормально пояснити?

- Привіт. Ілля, я... - набравши повні легені повітря, руки дещо видавали мій внутрішній тремор, а тому сховавши їх у кармани куртки, тим самим забезпечивши їх від доторків хлопця, я видала на одному диханні. - Я мала сказати тобі все це ще раніше. Ми маємо розійтися. Невже ти сам не бачиш, що ми просто пливемо за течією? Скоро я буду постійно з мамою, у мене не буде часу на сторонні стосунки і...

- Сторонні стосунки? Відколи я став для тебе стороннім? Невже наші роки, що ми провели разом, для тебе нічого не значить?

- Пробач. Я не хочу робити тобі боляче. Повір, хай краще ти будеш злий на мене зараз, ніж потім, коли цей величезний ком подій придавить нас. Просто знай, що тут ніхто не винний. Просто варто закінчити це все, поки воно не зіпсоване.

- Я тебе не розумію. Усе ж було добре! Було ж?

- Іллє. - Тут вже не витримала я. Мені було невимовно шкода його. Я робила йому боляче. - Зараз тобі може здаватися, що у нас дійсно був шанс на спільне майбутнє, але повір, я не та, хто тобі потрібен. Будь ласка, просто відпусти мене і збережи у пам’яті лише хороші моменти.

Я лагідно доторкнулася до його щоки. Він прикрив очі, та упіймав мої доторки. Сльози навернулися на очі, але не тому, що я жалкувала про свій вчинок, а тому, що ця людина була мені дорогою, не як кохана, а просто як людина, з якою я пережила злети і падіння, і зараз я робила йому боляче.

- Пробач.

Я розвернулася і швидко пішла у під’їзд, і лише як за мною зачинилися вхідні двері, я обернулася і дивилася на них, бездушних, залізних, але я відчувала - Ілля стоїть ще там.