Глава 8. Спадкоємець, так спадкоємець

Як тільки я сів за кермо, прийшло смс від Аліси: вона шокована, рідні ніяково переглядалися, мати упивалася тріумфом. Що ж, мамо, буде тобі спадкоємець.

Я завів машину та вирішив проїхатися містом – це завжди відволікало. На фоні грало радіо, та в якийсь момент я перестав його чути, воно стало білим шумом, а перед очима – Ксюша.

Вперше я побачив її, коли обходив лікарню до воєнкомату з хлопцями від університету. Вона була інтерном. Білокура, висока. Перший її погляд на мене був зверхнім, це і не дивно, я дивився на неї як дурник, напевно, я був не першим роззявою. Та яким ж було моє здивування, коли зайшовши до кабінету окуліста, я побачив її. Вона дзвінко відбивала вказівкою по дошці, де були літери. Я слухняно називав кожну. На наступний вечір я вже караулив її біля відділення, а ще через тиждень пообіцяв одружитися, якщо вона дочекається мене з армії. Так і сталося.

Сам не помітивши того, я приїхав до багатоповерхівки, де раніше ми жили. Після смерті Ксюші, я продав квартиру, та купив ближче до роботи, ну і до матері, відповідно, не міг я там знаходитися, все нагадувало її та мої розбиті мрії.

В якийсь момент я зрозумів, що я сумую не за самою Ксюшею, а за тими щасливим періодом у житті, що вона подарувала мені. Було страшно зізнаватися собі в цьому. Я швидко вирулив з двору дому і виїхав на те кляте перехрестя. Світлофор. Поруч із торговим центром міняли бігборд, чоловіки клеїли рекламу якогось медичного центру «Подаруй мрію». Я самоствердженно хмикнув. Саме в цей момент в моїй голові визрів план, якщо мати так хоче онука, спадкоємця всього бізнесу, вона його отримає. Я заїхав на парковку ТЦ та став, зачекавши, поки робочі завершать, записав адресу клініки і з дивним відчуттям задоволеності поїхав додому.