Глава 6. Складний вибір

Вчотирьох ми сиділи на Оліній кухні. Жодна з нас так і не доторкнулася до чаю, що стиг у наших долонях. Тиша. Лише тікання годинника нагадувало про плинність часу.

- Слухай, може ти не так зрозуміла ціну? – Даша вирішила першою порушити мовчання, що тривало вже більше 15-и хвилин після оголошеної мною суми.

-Хочеш сказати, що можна злітати у Німеччину за 15 тисяч гривень? Сумніваюся. – Ольга суворо подивилася на подругу. – Лія, ти що думаєш? Може давай спробуємо якось зібрати? У тебе є якісь збереження?

- Сумніваюся, що вийде зібрати таку суму без сторонньої допомоги, і я не вас маю на увазі, ви для мене як сестри. – Я голосно вдихнула повітря і підняла очі до стелі. Аби тільки не заплакати. – У мене є близько трьох тисяч доларів на банківському рахунку, але я не впевнена, ну дві з половиною точно є.

- Я поговорю з Сашею і всі ті гроші, що нам подарують на весілля, ми віддамо вам.

- Даш, не треба, це зайве. – Ком сліз все ближче підсувався по горлу.

- Ні! Не зайве, чорт забирай! Це несправедливість, от що це! Хіба це адекватна медицина? Хіба…

У Даші не вийшло закінчити свою гнівну промову, як у мене просто не витримали нерви і я здалася. Я розревілася як мале дитя, дівчата обережно обійняли мене зі всіх сторін і мовчки покачували. Я була розгублена, як раптом в моїй голові клацнуло щось. Точно. Якщо я не перевірю вже цей варіант…

- Дівчата. – Я повільно підняла голову, подружки уважно дивилися на мене. – У вас лишилися контакти Діани?

- Ти що задумала?

- Ти ж не збираєшся…

- Ніко, як психолог, поясни їй, що не можна кидатися у такі крайності.

Ніка мовчала. Вона вивчаючи дивилася на моє лице.

- Ніка! – Ольга перейшла на нервовий крик.

- Тут нічого не зробиш дівчата. – Вона говорила тихо, не зводячи з мене погляду. – Якщо вона вирішила, вона це зробить з нашою чи без нашої допомоги, неважливо.

Ольга перелякано подивилася на мене.

- Я не дам тобі цього зробити. Ні! Краще б ти пішла і своєму інфантильному братику стусана під одне місце дала! Чому ти маєш перекреслювати своє життя, а він, негідник, як жив так і буде жити!?

- …бо вона моя мати… Дівчат. Я вже піду. Дякую, що вислухали.

Я встала з-за столу і ліниво попленталася на вихід. Свіже повітря збадьорило мені мізки. Тепер моя ідея здавалася мені ще більш реальнішою. Чомусь для мене це був єдиний порятунок.