- Так мамо, я тебе зрозумів. Зараз я зустріну Ксюшу з роботи і ми прийдемо до тебе… Так, вона взяла тонометр, не хвилюйся.
Мати знову дивилася новини. Скільки разів просив не слухати ці політичні сутички, не сприймати усе це лайно так близько до серця. Зараз 17:10, отже, я ще встигну у квіткову крамницю. Білі троянди.
Я йшов алеєю парку сповнений відчуттям невимовного почуття щастя. Я мав усе, про що тільки може мріяти чоловік мого віку – 27 років, успішний керівник в роботі, красуня дружина, поруч любляча мати, яка постійно хвилюється за мене, і так, іноді може переборщити зі своєю опікою, у планах маленьке дитятко і безумовно щаслива старість з Ксюшею, - хіба не ідеально?
Дійшовши до перехрестя, на протилежній стороні світлофору я побачив свою дружину, білява від природи, з глибокими блакитними очима, вона була схожа на школярку. Зелений. Ще мить і я зможу її обійняти. Момент. Писк тормозів чорного седану. Крик. Я не бачу її. Ксюша!?...
Противний дзвінок будильника вириває мене з нічного катування, кожну ніч я бачу, як старушка у чорному забирає її в мене. Мої плани… а к чортям пішли мої плани. Немає її – немає сенсу. Десять років пройшло, а відчуття порожнечі, там всередині, так і скручують у тугий вузол душу.
#3630 в Сучасна проза
#9964 в Любовні романи
#3855 в Сучасний любовний роман
втрата надій, материнська любов, складне життя головної героїні
Відредаговано: 17.05.2021