Операція та життя після неї

     Привівши мене в операційний блок, медсестра познайомила з анестезіологом, яка задавала багато питань про те яка вага, який термін, коли востаннє їла. І все для того щоб розрахувати дозу анестезії. Вколола вона мене не з першої спроби, так як місце уколу було місце на хребті і вколоти вона мала вірно. Анестезія діяти почала майже відразу, мене поклали на операційний стіл та прив'язали ноги та руки, аби ненароком нікого не зачепила. Під час самої операції болю не відчувала, але відчувала як лікарі роблять свою роботу. Коли дістали малого, то показали його та забрали до дитячого відділення, а мене почали зашивати. І тут я вже пам'ятаю тільки як мене трусило та нудило. Реакція організму на анестезії. Зашивати мене близько години, і коли перевезли в реанімаційне відділення сказали пити багато води, не менше 3 літрів. А ще дали бумажку про те що потрібно купити халати та нитки, які були використанні під час операції, так як то були речі прозапас. Я, яка лежить та мріє про те, щоб перестало підкидати до потолка, так як відходила від наркозу, повинна була встати та піти те купувати. Добре, що хоч телефон був зі мною, позвонила сестрі та попросила її то купити та занести в операційний блок. Медсестра, поки сестра то не принесла, підходила так разі з п'ять нагадувала, що не забудьте ж купити.  Чесно кажучи не змогла випити більше літри. Цілу ніч постійно щось капали, кололи, та заставляли сідати. На ранок сказали, що переводять в палату та привезуть малого. В результаті в палаті я була о 9.00 ранку, а малого мені привезли о 15.00.                                       Зашили мене добре, зараз, коли після операції пройшло півтора року, шрам ледве видний. Але перші місяці то був просто треш якийсь. Сидіти боляче, лежати боляче, ходити теж боляче. А ще відчуття, що ти схожа на повітряну кульку, тому що вся набрякша, і чекати поки ті набряки сходять трохи тяжко.                            Також коли мені привезли малого, він не хотів брати груди тому давала йому суміш, але паралельно постійно прикладала до грудей аби перейти на грудне вигодовування. Дякую сестрі яка весь час була поруч, подавала малого та допомагала з його переодяганням.В лікарні неонатологи мені говорили тільки, що я неправильно прикладаю, але коли самі пробували мені дати малого та прикласти до грудей він пручався та дуже громко кричав. Нащо від них чула слова що росте "мамінькин синок",нащо ті слова було говорити не зрозуміло. На суміші вагу набирав добре, тому я не переживала за те що голодний. А ось груди почали боліти так,що хоч на стінку лізь, і тільки на третій день лікар порекомендувала сходити до грудного фізіотерапевта. Коли я до неї пришла, вона запитала "А чому так пізно, ще трохи і маститу готовий?". Нащо я сказала, що масажувати то я масажувала, але як виявилося того було мало. В результаті, вона зробила мені масаж та відправила відпочивати.                                                                                      З лікарні нас виписали через три дні. Шви мені знімали через тиждень. Хоча також вийшла кумедна ситуація. Підписуючи мені виписку, лікар нічого про це не говорила, я сама запитала коли їх знімати і у відповідь почула "Що за запитання? Звісно через тиждень." Я тоді була в шоці від того, що лікарі вважають, що мамочки, які народжують вперше повинні все знати та вміти. А сама процедура зняття швів, то це просто зрізати бантики-вузлики по краям, так як нитки саморозчині, про це також ніхто не говорить. А про те як ходити до туалету то взагалі квест.