“Темна чаклунка”

Сайлентвілль давно жив у мирі та спокої. Навіть попри близькість до диких територій та підземного світу з усіма його небезпеками.

Напади темних ельфів вже кількадесят років як не траплялися. Жителі Підземелля погрязли в міжусобних війнах – і їм стало не до наземників.

Нечисленної міської варти цілком вистачало для оборони від розбійників та диких звірів. А невеличкий світлий храм та реліквія, що містилась у ньому – Кристал Спокою – успішно стримували темні еманації та нечисть, що водилася у цих землях.

Отець Санчо регулярно проводив обряди та наглядав за артефактом. Старий священник свого часу прийшов сюди разом з поселенцями, що колись заснували це місто. Прийшов добровільно – аби принести Світло у гиблі землі та підтримати відчайдухів, яким стало сміливості оселитися тут.

Чужинці сюди майже не забрідали, а нікому з місцевих і на думку б не спало вкрасти реліквію. Хто б міг подумати, що це спробує зробити маленька – років десяти на вигляд – дівчинка?

І в неї цілком могло вийти – мала виявилась нівроку спритною та здібною у маскуванні. Її б так ніхто й не помітив… Якби не інквізитор, якому невідомо чого заманулось завітати до віддаленого храму з інспекцією. Від його ока вкритись не зміг би майже ніхто.

Брат Седрік мав бліде обличчя та беземоційний погляд, що робив його подібним до риби – правда, сказати йому про таке навряд чи хтось би наважився. А ще він майже ніколи не знімав обладунків.

– Навіщо ти хотіла поцупити реліквію? – тримаючи у руці пульсуючий білим світлом кристал у мідній оправі, він пильно вдивився в обличчя Мелані, яку міцно тримали двоє вартових.

Дівчинка, насупившись, мовчала.

Отець Санчо, одягнений у стареньку, пожовклу від часу мантію, на якій вже ледь вгадувалась золота вишивка, стояв обіч, нервово смикаючи сиву борідку. Він не наважувався втрутитись чи щось сказати.

– Якщо зізнаєшся – полегшиш свою долю, – нудьгуючим тоном продовжив інквізитор.

– Нічого я тобі не скажу, дурило.

– Брате Седріку, – таки зважився Санчо, – пропоную поговорити з нею потім. Вона налякана. Дайте час…

– Вона – темна, отче, – суворо відповів Седрік. – Чи ви не бачите аури? Зараз, потім – ніц не зміниться.

Він знову перевів погляд на дівчинку.

– Подумай, дитя. Ти ще можеш врятувати свою душу…

– Це для доброї справи! – не витримала Мелані.

– Зло завжди прикривається добрими справами. Не виправдовуйся.

– N`rae maara! – злісно прошипіла мала.

– О, мова темних, – інквізитор ледь помітно, самими куточками губ, посміхнувся. – Що ж, ти обрала свою долю. Готуйте вогнище!

– Брате інквізиторе! – жахнувся Санчо. – Це ж дитина!

– Зло не перебірливе у виборі вмістилища, отче Санчо, – суворо відказав Седрік. – Чи ви хочете посперечатися з тим, хто все життя присвятив боротьбі з ним?

Мелані зблідла. Смикнулась, намагаючись вирватись – проте безуспішно.

* * *

Прокидатись було важко. Знесилене тіло бажало спокою – чим далі, тим більше. Але сонце, що піднялось вже досить високо, яскраво світило крізь вхід, дошкуляючи чутливим темноельфійським очам.

Ільмяріен насилу розтулила повіки.

– Вже полудень… Чому ж не розбудила мене? Мелані? Мел!

Відповіді не було.

Спробувала підвестись, спершись на лікті – і мало не впала. Зібравшись, насилу таки піднялась.

У печері було порожньо. Дівчинки ніде не було.

Постіль, на якій спала мала, давно охолола. Але головне – охоронне закляття на вході було зняте.

– Навчила, на свою голову… – прошепотіла ельфійка.

Серед складених у кутку зіль не вистачало кількох пляшечок, і це остаточно підтвердило її підозри.

– Навіщо… – затуливши обличчя долонями, Ільма тяжко сповзла униз по стіні. – Ну навіщо? Я ж тебе просила не робити цього…

Рефлексувала вона недовго. Це не допоможе – треба діяти.

Підтягнувши до себе сумку, видобула звідти потьмянілу мідну жертовну чашу. Простягла над нею долоню – і кинджалом рішуче полоснула по ній.

Еліксир-стимулятор, замішаний на власній крові, заклятій в процесі спеціального ритуалу, тимчасово поставить її на ноги. Потім буде відкат – він буде тяжким та болючим. Можливо, вона в її нинішньому стані його навіть не переживе. Але вибору немає.

Треба взяти весь запас знеболюючого зілля і, можливо, приготувати ще. Чаклувати тепер боляче – але, радше за все, доведеться, і багато.

Взагалі, варто зібрати у сумку всі необхідні речі. Не факт, що вдасться повернутись сюди.

І – поспішати, не гаяти ані хвилини. Поки астральний слід Мелані ще не розвіявся.