Зілля

Якщо магію Мелані опановувала тяжко – то в плані алхімії вона виявилась несподівано здібною ученицею. Навіть ті крихти знань, які вона перейняла від покійної матері, неабияк допомогли.

Раптово виявилось, що багатьом інгредієнтам з довідника Ільмяріен є заміна, і ці трави набагато легше знайти у світі поверхні. Тож деякі зілля стало готувати простіше.

Дівчинка досить швидко навчилася користуватись алхімічним приладдям і, за допомогою перекладених сторінок з довідника, готувати найпростіші сполуки. Потім – складніші, спочатку під наглядом ельфійки, а з часом і самостійно.

Тепер вони разом ходили долиною, збираючи трави та інші складники.

Ільма спостерігала, як мала натхненно віддається новому заняттю, як щиро радіє кожному успіхові – і в душі ельфійки народжувались відчуття, яким не було місця в її довгому житті у жорстокому світі Підземелля. Нові, незвичні – і напрочуд теплі й приємні.

В якийсь момент, несподівано навіть для самої себе, вона вирішила спробувати навчити Мелані мові темних ельфів. Бодай самим основам. Було складно – людські голосові зв’язки банально неспроможні вимовляти деякі слова Темної Говірки. Але самі-самі ази дівчинка освоїла.

* * *

– Дивись, що я знайшла, – Мелані показала ельфійці відкриту на одній з останніх сторінок книгу. – Хіба воно не мало б тобі допомогти?

– Дай-но… – Ільма з цікавістю проглянула текст на відкритій сторінці. – Як ти це прочитала? Тут купа слів, які я ще не пояснювала тобі.

– Ну… Я взяла рецепти, які ти перекладала нашою мовою. Знайшла їх у книзі. Відшукала за порядковими номерами складники і замалювала на листку, як вони пишуться вашими рунами. А потім – просто шукала знайомі слова…

– Розумниця, – злегка всміхнулась Ільмяріен.

Дівчинка зашарілась – це чи не вперше вона почула від темної щиру похвалу.

– Ну, насправді я не все змогла прочитати. Тому і хочу, щоб ти мені трохи допомогла.

– Так… – ельфійка уважно вдивилась у текст. – Це зілля енергетичної стабільності. В теорії – лише в теорії – воно дійсно могло б виправити мою ауру. Але ж тут чимало інгредієнтів, які в цих місцях не дістати – сутінкові кристали, рідкісні рослини, що ростуть лише під землею…

– Є замінники, які діють майже так само! – впевнено заявила Мелані. – І чимало з них можна знайти у ваших лісах. От тільки… – вона трохи зам’ялась. – Доведеться вийти за межі долини.

– Це небезпечно для тебе, – голос Ільми одразу набув суворих ноток.

– А якщо ми підемо разом?

– Ну, можливо, – ельфійка зітхнула. – Але, по-перше – у нашому випадку зілля доведеться робити концентрованим, буде складніше. І ще дещо…

Вона тицьнула пальцем в останній рядок рецепту.

– Зосередження світла. Де ти у цій глушині знайдеш світлий артефакт?

– Гм… – Мелані замислилась, зосереджено потираючи вказівні пальці обох рук. – Мама колись розповідала, що на півдні є містечко. Зовсім невелике, але там є храм котрогось зі світлих богів. В ньому точно має щось таке бути…

– Ні, ні – Ільма рішуче похитала головою. – Це занадто ризиковано. Я сама в таке місце не потикатимусь – і тобі не раджу. Пообіцяй, що не робитимеш дурниць!

– Добре… – дівчинка насупилась, було видно, що останні слова ельфійки її дуже засмутили. – Але давай хоча б спробуємо зібрати решту. А там… раптом щось придумаємо?

– Гаразд, – простягши руку, Ільма легенько погладила її по щоці. – Якщо вже ти так хочеш – спробуємо. Якщо пообіцяєш слухатися мене й бути обережною.

* * *

Час спливав – і разом з ним спливала життєва сила ельфійки. Той приступ болю був лише першою ластівкою.

Аурна травма поступово ширилась і зрештою підібралася впритул до джерела. Будь-яке звернення до чарів тепер викликало фізичний біль.

Магія Крові вже майже не давала ефекту. Зілля – допомагали, проте ненадовго.

Ільмяріен ослабла й охляла. Вона все рідше виходила назовні й усе більше часу проводила, сидячи або лежачи на спальнику. Сили покидали її.

Тепер збирати трави та шукати щось їстівне тепер доводилось Мелані. Іноді дівчинка затримувалась більше, ніж зазвичай, а коли поверталась – ельфійка бачила її припухлі та червоні від сліз очі.

– Мел… – покликала вона якось малу.

– Що?

– Коли мене не стане…

– Ні, не кажи так! – голос дівчинки затремтів, очі зрадницьки заблищали. – Ти не помреш! Ми вилікуємо тебе, я знайду спосіб!

– Будь ласка, послухай мене, дитя. Ти маєш бути готовою до всього. Якщо це станеться – візьми мої речі… Мені вони все одно вже не знадобляться. Йди на захід. Уникай будь-кого дорогою – я вчила тебе приховувати свою присутність, користуйся цим. Там, на рівнинах – вільні поселення. Там нікому немає діла до твоєї магії чи кольору аури. Там ти знайдеш прихисток. Таку, як я – вони б не прийняли, але ти – людина, тобі буде легше.

Мелані мовчала, її губи тремтіли – вона ледь стримувалась, аби не розридатися.

– Пообіцяй мені! – вимогливо промовила ельфійка.

– Гаразд, Ільмо… Обіцяю, я все зроблю, як ти кажеш.

– От і добре. Мені не вдалося відродити свій Дім із попелу… Але нехай частинка його живе в тобі – з моїми знаннями та пам’яттю про мене.

Тієї ночі Мелані довго плакала, з головою накрившись плащем.

* * *

Над долиною займався світанок.

Ільмяріен спала. Сплутані пасма давно не розчесаного волосся спадали на змарніле обличчя. Останнім часом спала вона дуже багато…

Мелані швидко зібралась. Власне, все давно було готово – за крайній тиждень вона зібрала трохи їжі, відкладаючи помалу з кожної порції. Води можна набрати – вона вже знала всі джерела в долині. Усі готові зілля були складені в кутку печери… Доведеться позичити трохи.