Знахідка

Все виявилось гірше, ніж їй здавалось спочатку.

Фізичні травми можна було б з часом вилікувати – навіть якщо цілюще зілля б не впоралось, є інші способи. Але Ільмяріен також виявила в себе кілька аурних розривів – їх так просто не зцілиш, а тіло, намагаючись прийти у відповідність до пошкодженої аури, з часом знов відкриє вже загоєні рани.

Магія жриць настільки ж підступна, наскільки й згубна.

Закляття “темного зцілення” могло б допомогти. Знайти підходящого “донора” – бажано розумну істоту, але на крайній випадок підійде й велика тварина. Знерухомити і потім заклинанням витягти життєву силу…

Але якраз магією Темряви Ллос її й обділила. Темна, що не володіє чарами Темряви – було б смішно, коли б не було так сумно. Магія Крові –  так. Хаос –  так. Стихії, хоч і дуже обмежено – теж так. Навіть некромагія… Ні, не некромантія з її піднятими сутностями, а саме бойова магія Смерті – одна з найбільш нищівних та згубних. А от Темрява – ні.

Прямо зараз саме магія Крові могла їй допомогти – можна накласти закляття, що зупинить внутрішню кровотечу і частково усуне травми. Потім, коли його дія скінчиться – можна повторити.

Так можна триматись дуже довго – але це не дозволить позбутися проблем з аурою. Зміни ширитимуться, чинити їм супротив ставатиме дедалі важче. Рано чи пізно незалікований розрив зачепить джерело – і тоді все. Вона стане магічною калікою, яка не зможе захиститись від жодної небезпеки – будь-хто, що під землею, що на поверхні, з легкістю вб’є її.

А якщо навіть ні – невдовзі вона помре сама, бо рани знову відкриються.

Був ще один спосіб, хоча й досить непростий. Ритуал на стику чарів Крові та Хаосу міг би відновити і ауру, і тіло. Але для нього треба жертва, та непроста – досить сильна і з такою самою темною аурою, як і в неї.

Наразі це означало лише те, що сидіти на місці не можна. Треба вшитись подалі від входу у Підземелля, знайти надійний сховок і тоді вже планувати подальші дії. Якщо все вдасться – можна буде повернутись. Помститись тим, хто знищив її Дім і, можливо, навіть спробувати його відродити. Те, що з усього вищезгаданого Дому в живих лишилась тільки вона, ще нічого не значить.

Але спочатку – накласти закляття. В такому стані, як зараз, вона далеко не дійде.

Ельфійка присіла на камінь, схрестивши ноги, заплющила очі й зосередилась.

* * *

Ліси у передгір’ях були ніким не заселені… Ну, майже. Було тут кілька людських громад – переважно ті, хто поміж ризиком нападу темних (за яким слідували смерть або рабство) і життям під п’ятою якогось містечкового князька обрали перше. Та ще вештались тут кілька бандитських ватаг – з числа найбільш відбитих.

Волоцюги, що спробували напасти на Ільму, були саме з таких.

Навіть у нинішньому стані вона не втратила здатності битися – тож нижчі створіння дуже скоро пошкодували про свій вчинок. Ватажок, якого вона лишила наостанок, довго благав про швидку смерть… Звісно ж, вона йому того не подарувала. По-перше – за все треба відповідати. А по-друге… Так просто нецікаво.

На жаль, всі вони були простаками – жодного поганенького чародія, тим паче темного. Ніхто не годився в жертву.

Гострий ельфійський слух чітко вирізняв потрібне з-поміж навколишнього шуму, відсіюючи зайве. Тож тихе схлипування в підліску вона почула одразу.

Безформений згорток ганчір’я ворушився під деревом, плач долинав саме звідти. Зацікавившись, Ільма підійшла ближче.

Людська дитина. Дівчинка, років семи, якщо брати до уваги все, що ельфійка знала про поверхневих жителів. Брудна, одягнена в якесь лахміття. Сплутане русе волосся. Обідрані долоні. Сліди побоїв на шкірі – синяки, садна.

Як вона тут опинилась? Хтозна. Може, заблукала. Може, втекла (синяки ж нізвідки не могли взятись).

В іншому випадку Ільма просто пройшла б повз. Людське дитя не становить небезпеки й не може бути ворогом – отже, сили витрачати не варто. Але й користі від нього нуль.

Та дещо змусило її затриматися й придивитись уважніше. В аурі дівчинки явно вгадувались проблиски Темряви та Хаосу.

Це пояснювало, як вона опинилась сама у лісі. Людиськам властиво боятися всього, що пов’язано з темними чарами – хоча це такий самий інструмент, як і будь-яка інша магія. Мабуть, стався випадковий викид сили, яку її ніхто не навчив контролювати – і одноплемінники, не сильно розбираючись, вирішили позбутись “темної чаклунки”. Дивно, що не вбили одразу.

Але добре, що не вбили – бо це саме те, що потрібно. Єдине – вона ще заслабка, аура повинна розвинутись та окріпнути… Але це якраз не проблема.

В голові Ільмяріен почав вимальовуватися план. Неподалік є прихована від зайвих очей долина, де вона та її родичі планували знайти прихисток – до того, як стався той злощасний бій. Час в неї ще є – магія Крові допоможе їй протриматись щонайменше кілька місяців, при вмілому підході – навіть рік або більше.

Сонне закляття лягло, як по маслу. Підійшовши ближче, ельфійка придивилась уважніше. На брудному одязі сірими нитками було вишите однією з людських мов ім’я: “Мелані”.

Піднапружившись та закинувши “здобич” на плече (це виявилось легше, ніж гадалось – мала майже ніц не важила), Ільма попрямувала на південь.