Глава 6

📚 1. Таємниця крові: Таємне доручення

Кайл відчув, як холодок пробіг по спині, коли він згадав той чужий, лютий голос у своїй голові. Він міцніше стиснув ковдру, намагаючись не розбудити дівчат, і знову подивився на Маркуса. Його очі були сповнені тривоги.

— «Маркусе, — прошепотів Кайл, — мені потрібно знати, що це було. Той гнів... він не був моїм. Він наче чекав усередині, поки я зламаюся. Поки дівчата сплять, сходи до бібліотеки німф. Вони стародавні, вони бачили багато спадкоємців. Знайди будь-що про "червоні очі" або "силу берсерка" в роду Акриби. Тільки прошу — тихо. Не хочу, щоб вони лякалися ще більше».
Маркус серйозно кивнув. Він розумів, що це не просто цікавість, а питання виживання їхнього лідера.
— «Зроблю все, що зможу, друже. Німфи люблять загадки, але я вмію бути переконливим... або просто непомітним. Відпочивай».
Маг безшумно, наче тінь, вислизнув із кімнати. Двері ледь чутно клацнули.

☀️ 2. Пробудження дівчат: Світло після бурі

Як тільки кроки Маркуса затихли в коридорі, Еліс поворухнулася. Її вії здригнулися, і вона повільно розплющила очі. Побачивши, що Кайл дивиться на неї — не червоними, а своїми звичайними, теплими очима, — вона на мить затамувала подих.
— «Кайле?.. — її голос був ледь чутним, схожим на шелест трави. — Ти справді... ти повернувся?»
У той же момент прокинулася Ліарель. Ельфійка миттєво зреагувала, підхопившись і вдивляючись у його обличчя. Побачивши його посмішку, вона не витримала — сльози, які вона стримувала три дні, нарешті покотилися по щоках.
— «Ти дурний, людський хлопчиську! — вигукнула вона крізь плач, притискаючись до його другого плеча. — Ми думали, ти загубився в тій темряві! Ніколи... ніколи більше так не роби!»
Еліс ніжно торкнулася його щоки, перевіряючи, чи немає жару.
— «Ми так боялися, Кайле. Твоя рана від удару об стіну була глибокою, але те, що відбувалося всередині тебе... ми ледве встигли витягнути Сару і Брома, щоб допомогти тобі. Як ти почуваєшся?»
Кайл обійняв їх обох, наскільки дозволяли бинти.
— «Завдяки вам — набагато краще. Ви врятували моїх друзів, і це дало мені сили повернутися».

🛡️ 3. Розмова з Бромом та Сарою

Через деякий час, коли перші емоції вщухли, до кімнати зайшли Сара та Бром. Вони виглядали втомленими, але цілком здоровими. Сара, побачивши Кайла при тямі, лише коротко кивнула, але в її очах читалося величезне полегшення. Бром же, як завжди, не міг мовчати.
— «Ну що, Спадкоємцю, вирішив нарешті перестати вдавати з себе сплячу красуню?» — дворф підійшов до ліжка і поплескав Кайла по нозі (це було єдине місце, де не було ран). — «Знаєш, Кайл, я бачив багато чого під горами, але те, як ти розмазав того мага... це було епічно. Хоча, мушу визнати, твій новий стиль з червоними очима трохи псує апетит».
— «Броме, замовкни», — обірвала його Сара, сідаючи на край крісла. Вона подивилася на Кайла серйозно. — «Ми винні тобі життя. Порча в моїй голові... це було гірше за смерть. Дівчата витягли нас, але якби ти не затримав того виродка, ми б зараз були частиною тієї гнилі. Дякую».
— «Ми команда, Саро», — відповів Кайл. — «Ви зробили б те саме для мене. Броме, що з твоєю технікою? Твій "Грім" витримав?»
— «Мій "Грім" тепер пахне фіалками і стріляє бульбашками замість пари через те кляте мило Маркуса! — поскаржився дворф, але тут же хитро підмигнув. — Але я знайшов пару запчастин у тих печерах. Твій меч тепер буде не просто гострим, він буде... ну, побачиш, коли встанеш».
Сара нахилилася ближче:
— «Німфи кажуть, що шлях до Небесного Хребта відкритий. Порча відступила. Коли ти зміцнієш, ми зможемо продовжити. Генерал Ефіру чекає, і після того, що ти зробив з Еоріном, він точно почне нервувати».
Кайл дивився на своїх друзів і відчував, як усередині знову з’являється впевненість. Але десь на задньому плані все ще лунало питання: що саме знайде Маркус у бібліотеці?
Минуло два дні спокою, які здавалися вічністю для команди, звиклої до постійного руху. Етельгард жив своїм тихим, магічним життям, поки рани Кайла повільно затягувалися під наглядом дівчат.

📜 1. Повернення Маркуса та загадкова зачіпка

На другий день, коли сонце стояло в зеніті, у кімнаті з’явився Маркус. Він виглядав так, ніби не спав усі ці дві доби: його капелюх був заляпаний квітковим пилком, а в руках він стискав клаптик стародавнього пергаменту, який світився слабким багряним світлом.
— «Слухайте, я перерив усю їхню "дерев’яну бібліотеку", — почав Маркус, важко дихаючи. — Німфи не мають прямих записів про людей, але я знайшов згадку про "Орден Поглинутого Полум’я". Це стародавня гілка воїнів-магів, до якої, за легендами, належав твій далекий предок по лінії батька, Кайле».
Він поклав пергамент на стіл. На ньому було зображено лише символ: око, всередині якого палає чорне сонце.
— «Тут написано: "Кров не кипить — вона пам’ятає. Коли світло згасає, звір стає щитом". Це все. Жодних інструкцій, жодних пояснень, як це контролювати. Поки що це лише загадка, яка каже, що ти — не помилка природи, а частина чогось забутого».
Кайл довго дивився на символ. Чорне сонце... саме це він відчував усередині — холодну, поглинаючу силу.

🛠️ 2. Будні в Етельгарді: Чим займалася команда

Оскільки рани Кайла вимагали ще кількох днів спокою, кожен член загону знайшов собі заняття, щоб не збожеволіти від тиші.
Бром і "Жива Механіка"
Бром не міг просто сидіти склавши руки. Він окупував одну з майстерень німф, намагаючись поєднати свої залізні шестерні з їхнім "співаючим деревом".
— «Ви тільки подивіться на це! — кричав він Кайлу, забігаючи в кімнату з дивною штуковиною. — Я змайстрував "Біо-Поршень"! Він працює на фотосинтезі! Тепер твій меч буде не просто бити Порожнечею, він буде автоматично змащуватися соком, що роз’їдає броню ворога!»
Сара та Варта Лісу
Сара, відчуваючи провину за те, що піддалася Порчі, вирішила віддячити німфам. Вона почала тренувати їхніх охоронців. Бачити сувору Сару в важких обладунках серед тендітних німф, яких вона вчила тримати стрій і щити, було водночас дивно і кумедно.
— «Ще раз! — лунав її голос лісом. — Квіти — це гарно, але коли прийде Генерал, вам потрібні сталеві нерви, а не пелюстки!»
Кайл, Еліс та Ліарель: Тихі розмови
Для Кайла ці дні стали часом роздумів. Коли він міг уже трохи ходити, Еліс та Ліарель виводили його до Озера Відлуння.
— «Кайле, ти боїшся того, що знайшов Маркус?» — запитала Ліарель, опускаючи босі ноги в теплу воду.
— «Боюся не сили, — відповів Кайл, дивлячись на свої руки. — Боюся того моменту, коли перестану впізнавати вас у тому червоному мареві».
Еліс ніжно притулилася до його плеча.
— «Ми будемо твоїм якорем. Навіть якщо ти станеш "чорним сонцем", ми знайдемо спосіб залишити тебе в небі, а не в безодні».