Глава 18.Маніфест Матеріаліста

Глава 18
Маніфест Матеріаліста

Старий підвал на околиці міста. Джейкоб сидить на залізному стільці. Перед ним — блокнот, ручка, свічка.

Світ за вікном ще не прокинувся. Місто мовчить. А він — ні.
В його голові — мова. Не шепіт. Не крик. А чіткий голос. Його власний.
Але новий.

Він пише:

> "Світ — гнилий. Не від вбивств. Від брехні."
> "Жінки, чоловіки — ми всі граємо ролі. І коли вистава закінчується — глядачі залишаються зламані."

> "Вона — не перша. Вона лише перша, кого я не пробачив."

Він замислюється. Глибоко. Довго. Потім продовжує.
Це вже не просто думки. Це — ЙОГО КОДЕКС.

✦ Закони Матеріаліста

1. Почуття — це товар.

Любов продається дешевше, ніж хліб.
Якщо жінка дарує тобі ніжність — вона хоче щось узамін. Якщо чоловік каже «я завжди поруч» — значить, він боїться залишитися сам.

2. У кожного є ціна.

>Достатньо лише знати, що людина хоче — і ти контролюєш її.
Справжньої доброти не існує. Є лише слабкість або розрахунок.

3. Жертви самі себе вибирають.

Вони вважають, що грають з чоловіками, з почуттями, з довірою. Але навіть не розуміють, що ці ігри мають правила. І штраф.

4. Вбивство — це акт балансу.

Я не злий. Я — реакція. Як кислотний дощ після диму заводів.
Вони зробили з мене те, чим я став. Тепер я зроблю з ними те, що має статися.

5. Бог мертвий, але справедливість жива.

 Я — не месник. Я — інструмент.
В моїх руках — не ніж. В моїх руках — рівновага.

Він відкладає ручку. Глибоко вдихає. Його погляд — чистий. Без емоцій. Але глибокий, мов безодня.

 "Я не вбиваю заради задоволення. Але й не шкодую.
Я — фільтр. І фільтрую я — брехню, лицемірство, продажність."

Він підходить до дзеркала. Дивиться довго. Зовні — молодий чоловік.
Але в очах — вже не Джейкоб.

Він каже собі:

> — Матеріаліст. Це не псевдонім. Це ідея. Це суть. Це я.

Тут народився не просто вбивця. А мислитель. Фанатик справедливості по-своєму.
І кожна наступна жертва буде не випадковою. Вона повинна відповідати його кодексу. Він вбиватиме тих, кого вважає «гнилими» — тих, хто маніпулює почуттями, хто грає з людьми, хто продає любов.

Мерідіт Паркер померла через кілька тижнів після виписки Джейкоба з лікарні.Сам Джейкоб не ховав її.А просто сказав щоб її тіло спалили,та прах залишили в лікарні.Йому було вже все одно,що там буде з ним.Він жив абсолютно інше життя.

                                                          За пів року до першого вбивства. Вечір.
Будинок Джейкоба. Темрява, тільки тіні від каміну.
Джейкоб сидів у старому кріслі біля вогню, обгорнутий ковдрою, наче хоче приховати те, ким став. Його очі — пусті, мов порожнеча, що проросла в серці після першого акту "очищення".

На колінах у нього лежала пожовкла папка з лікарні, яку він знайшов у сумці Мередіт, після її смерті. Він довго не наважувався її відкрити. Але сьогодні — відкрив.

Всередині — копія старого акту народження, пожежний рапорт і... лист.

> "2 вересня 1968 року. Фрай Джейсон. Фрай Джейкоб. Двійня. Один зник під час евакуації. Батьки: Лілі та Чарльз Фрай. Мати зниклого: Мередіт Паркер. Підозра на підміну дитини — не підтверджена. Справу закрито."

Руки Джейкоба тремтіли. У голові почалося гудіння. Все життя він вважав себе… ким? Сиротою? Обраним? Жертвою?

Джейкоб (вголос):

> Джейсон… Значить, я — не один?

Голос у голові озвався знову — впевнено, спокійно, але з ледь чутним глузуванням.

Голос:Бачиш? Ти жив не своїм життям. Тобі дали чуже ім’я. Чуже дитинство. Чужу правду. І тепер ти — хтось між смертю й несправедливістю. А він… Він жив добре, щасливо. Він був тим, ким мав бути ти.

Джейкоб:Він не винен…
Голос:Але він жив. А ти — виживав. Хіба не цього ми боялись усе життя? Що тебе проміняли. Забули. Викинули в тінь.

Джейкоб встав з крісла. Він підійшов до дзеркала й подивився на своє відображення.

Джейкоб (із шаленством у голосі):

Якщо він — моє відображення, то я стану його антиподом. Йому дали любов — мені дали морок. Він світло. Я — матерія.

Він нахиляється ближче до дзеркала.

Джейкоб: І якщо цей світ так боїться темряви — я стану нею.

Він зриває з себе ковдру, вдягається в темне пальто й бере в руки скальпель. Його очі блищать. 

Джейкоб (шепоче): Я знайду тебе, брате.
І наступного разу, коли дивитимешся в дзеркало — можливо, воно більше не віддзеркалюватиме тебе, а тільки мене.А можливо і нас разом.

Кінець 18 глави