Глава 17.Після того,як світ став тихіше 

Глава 17
Після того,як світ став тихіше 

Психіатрична лікарня. Через кілька днів після лоботомії.

Тиша. Не та, що за вікном. Не та, що вночі перед сном. Це — інша. Внутрішня. Оглушлива. Джейкоб сидів біля вікна, вдивляючись у дерева на території лікарні. Його очі не кліпали.
Про себе він думав:
"Тиша — це найкращий звук. У тиші народжується сенс."

Йому вже не давали сильних препаратів. Після операції він став "тихим". Слухняним. Його не турбували "голоси", не було спалахів агресії. Лікарі раділи. Але те, чого вони не знали — у тиші виросло щось нове.
Кілька тижнів потому

Його перевели до відкритого блоку. Джейкоб розмовляв мало, але писав багато. Він почав вести зошит, де виводив ідеї. Місії. Думки про справедливість. Про "зайвих" людей. І що любов — це не почуття, а транзакція. Жінки... вони стали об'єктами його аналітики. Він вивчав поведінку пацієнток, медсестер. Спостерігав за реакціями.

> «Вони розчаровують. Вони всі однакові. Театр ніжності й фальші. Їхня любов — це маніпуляція, їхнє тіло — знаряддя» — думав Джейкоб.

Доктор Грей:Джейкоб, ваш прогрес вражає. Ми з комісією вирішили дати вам шанс розпочати життя поза клінікою. Ви погодилися на умови — щоденна перевірка, підтримувальна терапія…

Джейкоб (посміхаючись):Дякую, докторе. Цей світ… він став зрозумілішим. Простіше мислити, коли думок менше.

У голові: «Або коли вони стали чистішими»

Пройшов рік  на волі

Він знайшов дешеву квартиру. Влаштувався вантажником. Всі дивувалися, який він стриманий, пунктуальний, мовчазний. Але ввечері, повертаючись додому, він знову відкривав зошит. Складав нові списки. Вивчав людей.

Він почав виходити на прогулянки вночі, підмічаючи, як часто дівчата повертаються пізно з барів. Як вони курять, сміються, говорять про "тупих хлопців".

Одного разу він почув розмову в пабі:

> — Я сказала йому, що кохаю, а потім переспала з його другом. Ну і що? Хлопці ж самі такі.

Це був тригер. Його розум наче обпекло.

Пізній вечір. Дощ. Джейкоб стоїть у темряві на вулиці. Він не шукає. Він вибирає. Бачить її — Колін. Одинока. Страх в її очах. Вона — ідеальна.

Двоє чоловіків до неї чіпляються. І тоді
він вирішує "врятувати".

Не через добро. Через контроль. Через владу.
Він вперше грає роль. Увічливого, доброго, того, кого вона могла б довірити. І вона довірилась.

> «Я врятую тебе від них. Але хто врятує тебе від мене?»

Остання сходинка

У неї вдома. Вино. Сміх. Відкритість.

Він спостерігає за кожним її рухом. Як вона ділиться болем про хлопця. Як хоче любові. Як хоче бути "жінкою".

> "Ви всі однакові. Ви розчавлюєте чоловіків, а потім шукаєте нових. Ви ніколи не кохаєте, ви володієте."

Коли вона запитує про рукавиці — він уже прийняв рішення.

ПІСЛЯ ВБИВСТВА

У дзеркалі він бачить своє обличчя. І вже не Джейкоба. Він називає себе:

 — Матеріаліст. І це ім’я пасує краще.
Я — логічний. Холодний. Чистий. Матеріаліст.

Квартира Колін. 
Тиша. Світло нічника блимало.
Вона лежала на ліжку, бездиханна. Тіло ще тепле, шкіра злегка волога. На грудях вирізане лезом слово — «Шльондра». Руки розкинуті в сторони. Поза — як у розп’ятого. Як жертва. Ні, не просто вбивство. Це було послання.

Він стояв над нею. Без емоцій. Спокійний.

Мілтон… Ні. Джейкоб. Хоча — чи був він ще Джейкобом?

Він зняв рукавиці, обережно поклав їх у поліетиленовий пакет. Протер дверні ручки, стакани. Діяв з холодною методичністю.

Але всередині — щось шуміло. Не емоція. Не страх. Не провина.
Порожнеча. Але не мертва. Жива. Як глибоке озеро вночі.

— "Вона більше не кричить. Не говорить про любов. Не благає. Не зраджує. Вперше — тиша, справжня."

Серце билося ритмічно. Не пришвидшено. Він очікував тремтіння в руках. Його не було. Очікував нудоти. Нічого.
Тільки… дивне відчуття правильності.

> "Це не було жорстоко. Це було справедливо. Виправдано. Симетрично."

Він присів на стілець, навпроти тіла. Дивився довго. Як на витвір мистецтва.
Або як хірург — на перший вдало проведений розтин.

Внутрішній монолог:
> "Усередині мене — не диявол. Усередині — архітектор.
Я — наслідок. Не причина.
Вони побудували світ, де слабкість — це гріх. Де почуття — товар.
Колін була першою. Але не випадковою. Вона символ. Схема."

"Тепер я знаю, навіщо я. Я — не кара. Я — відповідь.
Я покажу світові, наскільки боляче бути використаним. І ніхто не зможе зупинити те, що вже почалось."

Він підходить до дзеркала. Дивиться в обличчя.

— Джейкоб?.. — пошепки.

Пауза. Довга.
— Ні.
Вихід

Він залишає тіло в тому вигляді, як задумав. Закриває двері. Йде в ніч. Під дощ. Ховається в темряві.

І вперше…
усміхається.

> "Наступна буде… не випадкова. Я виберу ту, що заслуговує.
Я очищаю. Я логічний. Я — Матеріаліст."

Кінець 17 глави