Глава 9.Дитяча мрія,яка не збулась

Весь вечір Джейсон прибирав наслідки своєї буйності.Закінчуючи прибирати він наткнувся на фотографії які були зроблені ще за його студентських часів.
Його увагу привернуло одне фото.
Там де він та ще двоє людей.
На фото було зображено троє людей які стояли поруч один з одним.Людина посередині вказувала пальцем на заклад який знаходиться позаду нього,а двоє інших стояли поруч та посміхаючись раділи за Джейсона.
Джейсон,Мона,та Білл.Саме вони були на цьому фото.Це фото було зроблене коли він вступав в медичний університет.

Джейсон:Мона,Білл,ми з вами вже не спілкуємось рік,як ви там.Мені і в правду шкода що я так і не зміг нормально попрощатися зі старим на похороні.Цей старий в свій час замінив мені батька.А я в той момент повів себе по-скотськи.....Мені в правду шкода,що я нічим не зміг допомогти старому....
Навіщо я взагалі тоді навчався на медичному якщо навіть не зміг врятувати йому життя.....

Рік назад.Кладовище де поховані батьки Джейсона.

Кожного року 13 серпня Джейсон приходив на могилу батьків.Він віддав їм честь та дякував за все що вони для нього робили поки були живі.Він завжди брав з собою по дві червоні троянди.Дві на могилу батька,дві на могилу матері.Адже червона троянда то був символ їх кохання.І тим самим він хотів підтримувати їх зв'язок і надалі.Щоб на небесах,в раю їм було приємно разом....
В цей момент ззаду чується кроки.Звук стукоту туфель по бруківці.
Кроуфорд:Привіт,Джейсон,бачу ти не забуваєш про них.
Діставши з кишені пачку цигарок та золоту запальничку.Дііставши з пачки дві цигарки,одну старий дав хлопцю.
Вони разом підкурили цигарку та почали стояти мовчки.
Джейсон:Дядько Кроуфорд,а чому ви сюди приходите?
Кроуфорд:Я дуже багато часу був знайомий з твоїми батьками.І вони були не чужі нашій родині.Та і тим паче я їм обіцяв що догляну за тобою.Так що я відчуваю перед ними великі відповідальність.
Джейсон:Насправді я вам дуже вдячний.Ви багато для мене зробили по життю.Я б спокійно міг називати вас батьком.Але чомусь ці слова ні разу не вискочили з моїх уст.
Кроуфорд:Все добре,синку.Я все розумію....Ооо,я хочу тобі подарувати це.

Кроуфорд дістав ту золоту запальничку та протягнув у бік хлопця.

 Візьми,і хай вона буде у тебе як згадка про мене —посміхнувшись сказав Старик.

Джейсон взяв цей подарунок та промовив 
Джейсон:Я буду її берегти як зіницю ока.
Ще раз вам дякую.

Вони ще постояли хвилин 5-7 та починали розходитись.Вони розійшлись в різні сторони.Джейсон йшов повільно та думав про своє життя.
Аж раптом звук.
Падіння.
Він обертається назад та бачить як на тропі лежить тіло.Джейсон в ту саму секунду побіг в сторону Кроуфорда.Так швидко Джейсон ще не біг.
— Агов? — Джейсон кинувся на коліна. — Кроуфорд!

Очі  заплющені, обличчя — попелясте, губи сині. Пульс... Немає. Він намацав ще раз. Дарма. Кров уже не рухалася як слід. Схоже, серце зупинилося майже одразу після падіння.

Джейсон:Тільки не це. Не зараз.В тебе ж ще стільки сил.Двоє дітей яким потрібен батько.А внуки?Агов!!!! —викрикнув детектив.

Він нахилився, перевірив дихальні шляхи. Грудна клітка нерухома. Інстинкти взяли верх.

Він закрив ніс Кроуфорда, зробив два вдихи рот у рот. Потім почав натискання на грудну клітку — рівно, ритмічно, як навчали в анатомічному залі. Лікті прямі. Вага тіла — на долоні. Натискання. Вдих. Натискання. Знову.

Джейсон:Дихай… прошу тебе, дихай, — голос зривався на крик. — Не смій мене покидати,старий ,чуєш?

Він рахував удари, мов молитву. П’ятнадцять. Два вдихи. Ще. Й ще.

Джейсон:Ти ж сильний. Завжди був сильний. Піднімав мене чужу,і двох своїх дітей.Витягував з бід. А тепер… просто лежиш. Я не дам тобі піти. Ні."

Кров вистукувала у скронях. Йому здавалося, що зупиниться і його власне серце.

Минав час. Рухи ставали важчими. Повітря не давало відповіді. Тіло Кроуфорда залишалося нерухомим. Тиша тиснула на вуха.

Він припинив. Сидів навколішках, руки тремтіли, сорочка Кроуфорда була зім’ята й мокра. Йому хотілося кричати. Але він мовчав.

Джейсон:Я не встиг. Пробач мені тату... Благаю, пробач...
Мона,Білл,пробачте......— плачучи казав детектив
Він схилився над тілом, притис лоб до холодного чола.

І над цвинтарем знову опустилася тиша — глибока, як забуття.

Джейсон не зміг урятувати свого батька вдруге.Хоч він і не рідний батько,але сьогодні він його вперше так назвав.Хоч сам чоловік цього нажаль вже не почув.....

Джейсон був у відчаї,та не розумінні як пояснити Моні,та Біллу що сталось.....
Залишивши тіло там,детектив  пішов  до найближчої телефонної будки,щоб викликати швидку.
Швидка приїхала тільки через 20 хвилин.І вже просто констатувала смерть.З цього моменту Джейсон більше не хотів лікувати,він впав у відчай,адже не зміг урятувати старого.Хоча саме це в дитинстві він і пообіцяв собі та навколишньому світі.
Що буде рятувати людей від хвороб.Але життя несправедливе,і воно не завжди іде так як ти цього хочеш.І це яскравий тому приклад.
Пізніше про це дізнались Мона та Білл,кровні діти Кроуфорда.
На той час Джейсон підпрацьовував мед братом у лікарні.Після цього всього що сталось на кладовищі вінн поїхав до Елізабет.Бо йому було дуже погано.І він думав що хоч вона його зможе підтримати.
Приїхавши до неї він почав стукати в двері.Вона відкрила їх та побачила наче мерця.На ньому не було ні обличчя,ні емоцій.Наче пустий холст паперу,якого не торкалася не єдина кісточка з фарбою.В неї всі асоціації проводились з мистецтвом,адже вона вчиться на художника,і дуже гарно малює.Хоча в неї мрія стати поліцейською,але мріям інколи не судилося стати яв'ю.
Вона пустила його до себе.Навіть не знявши верхній одяг він просто обійняв її та почав плакати від горя
Джейсон:Я не зміг....Не врятував людину...Не врятував свого другого батька.Я обманув сам себе.Залишив ті надії маленького хлопця який хотів врятувати світ десь в глибині своєї душі.
Навіщо я стільки років жив цим?Щоб знову дорога мені людина померла.Я не здатен ні на що...
Я думав що мій обов'язок допомагати людям та рятувати їх,я вірив в це.Але це життя до біса несправедливе....— казав детектив інколи пускаючи сльози.
Елізабет:Коханий,все добре,заспокойся.В тебе є я,я тебе не покину в якому б стані ти не був.Ти для мене все.Плюс Білл та Мона вони так само не відштовхнуть тебе.Я тебе кохаю,і ти впораєшся з усім.
Після цих слів вона його обійняла ще дужче.Та вони провели ніч разом.
Через два дні Був похорон Кроуфорда Старика.Але Джейсон так і не зміг себе пересилити щоб прийти на нього....
Чомусь детектив відчував провину на собі за його смерть.Хоч медики констатували смерть від серцевого нападу.Але він себе картав.І картав сильно.За день до похорону Джейсон говорив по телефону з Біллом та сказав йому що прийде на похорон.
Але Джейсон все таки не зміг переселити себе.
Той день він не забуде ніколи.
Йшов дощ,всі були з парасольками.Багато людей прийшли провести у останній шлях пана Старика.
І тільки Джейсон стояв подалі від всіх осторонь.Він стояв під великим дубом,який виріс до великих розмірів по центру кладовища.Стояв під однієї з гілок без зонта.Весь промокший,і в повному відчаї.Він мовчки дивився за усім процесом.Та тільки помічав погляди Білла та Мони які інколи,та виглядали Джейсона.
Тільки думки різного типу вертілись у голові детектива:
"Я не лікар,та не супер-герой.Смерть близької людини дала мені зрозуміти,що ми не всесильні.Що яка в тебе не була б сила волі,та бажання рятувати усіх.Це не завжди вдасться.
Це як з палаючим сірником.Він не може горіти вічно.....Всьому свій час.