Глава 6.Бійцівський клуб

Вже була пізня ніч.Прийшовши додому Джейсон був повністю в убитому стані.Його моральний стан був подавлений.Він не міг зрозуміти що ж це відбулось..
Навіть задаючи собі просто питання він не зміг знайти на них відповіді.Тут він згадав,що його приятель займається підпільними боями.Детективу прийшла чудова ідея виплеснути всі свої емоції на ринзі.Він роздягнувся,передягнувся.Записка,Джейсон не забув за неї.
Джейсон:Візьму її з собою,думаю нічого такого не станеться з нею.Можливо там мені прийде ідея як її розшифрувати.
Джейсон набрав Кевіна
Джейсон:Агов,Кевін,привіт Це Джейсон,хотів би сьогодні взяти участь у боях,можливий такий варіант?
Кевін:Ооо,Джейсон друже,так звичайно можна.Можеш сьогодні приходити на 19:00 в те саме місце що і завжди.
Джейсон:Я буду,до зустрічі.
Джейсон поклав слухавку.Та вирішив поспати трохи,адже його вчорашній день минув не дуже.Лігши на ліжко Джейсон раптом згадав переломний момент його життя 

Минуле  Джейсона

Було літо,теплий день,не було жарко,але і не було прохолодно.Була чудова погода.Світило сонце,дув прохолодний вітер.На горизонті видно лише зелені поля.Недалеко від заміського будинку під Лондоном жила родина Фраїв,та родина Стариків.
У них були діти майже одного віку.У Фраїв був син Джейсон,а у Стариків було двоє дітей.Старша донька Мона,та молодший син Білл.Всі діти любили гратися один з одним.У них було місце під дубом.Їх місце збору.Їх спеціальне місце,на якому вони проводили більшість свого часу.Але одного дня все змінилось.Батьків Джейсона спіткала смертельна хвороба.Туберкульоз....
Нажаль через погану професійність лікарів вони не змогли допомогти їм.Але сам Джейсон не знав що його батькам залишилось недовго.І просто продовжував жити далі і насолоджуватись дитячими часами.
Ось одним днем вони так само гуляли в квача під тим самим дубом.Було сонячно,на обличчях дітей була посмішка,вони веселилися.Нічого їх не турбувало.Життя здавалось прекрасне.
Але на горизонті почав виднітись силует чоловіка.Підійшовши ближче діти помітили його:Кроуфорда Старика.
Діти побачивши його відразу побігли до нього.
Але чоловік зупинив їх,щоб вони не накинулися його обіймати.
Кроуфорд:Діти мої,залиште мене і Джейсона на самоті поки що,добре?А він потім до вас повернеться.
Мона та Білл кивнули,та далі побігли до дуба гратись.
Джейсон же залишився стояти біля Кроуфорда.
Кроуфорд:Джейсон,хлопчику мій,я розумію що наступна інформація повергне тебе в шок.Та я не знаю як ти будеш реагувати.Але ти маєш це знати...
Твої батьки тяжко хворіли....І нажаль не завжди люди перемагають хвороби,ти це розумієш?
Джейсон просто кивнув головою
Кроуфорд:До чого я веду.Твої батьки були хорошими людьми,правда.Але їх життєвий шлях закінчився.Вони пішли в кращий світ.Як ти міг зрозуміти твої батьки загинули від Туберкульозу...
Джейсон обійняв його та почав плакати.Він лиш міцніше обійняв хлопця та гладив його по голові.
Джейсон:Дядько Старику,а в них зараз нічого не болить?Їм же зараз не боляче?
Кроуфорд:Ні,хлопче,зараз вони дивляться на тебе з небес,та продовжують вірити в тебе.І я буду в тебе вірити та допоможу тобі стати на ноги.Будеш тепер рости з моїми дітьми...А як виповниться 18 вже будемо дивитись...
Джейсон продовжував плакати.
Мона та Білл почули що Джейсон плаче,та підбігли до нього.
Кроуфорд:Мона,Білл,з сьогоднішнього дня Джейсон житиме з нами.Нажаль його батьки загинули сьогодні від хвороби.І перший час йому буде нелегко.Так що я вас попрошу,станьте для нього підтримкою,та опорою зараз..
Джейсона обійняли.Скрізь сльози він сказав
Джейсон:Я знаю ким я хочу бути у майбутньому.Я стану лікарем,та буду лікувати людей від хвороб.Щоб більше ніяка дитина не відчула той біль,що зараз відчуваю я.....

Теперішній час 

Джейсон прокинувся за півтори години до початку боїв.
Джейсон:Хех,це ж треба знову згадував своє дитинство....Ехх,Мона,Білл цікаво як вони там зараз.Бо я про них не чув вже деякий час.Треба буде дізнатись.

Він встав з ліжка,застелив його,та пішов у душ.Прийнявши контрастний ду,він взяв все необхідне з собою,включаючи і записку та пішов одягатися та викликати таксі.
Спустившись вниз він сів у авто та поїхав до клубу.Приїхавши на місце він вийшов з таксі,заплатив гроші,та пішов у напрямку клубу.
Сам клуб знаходився у підвальному приміщенні.Повітря в залі було важким — суміш потом, кров’ю та адреналіном. Гул голосів і удари об мати зливалися у фон, крізь який проривався лише ритм власного серця.
Джейсон пішов шукати Кевіна.І ось підійшовши до стола він його і побачив 
Кевін:Ооо,Джейсон,старий друже.Як ти?Готовий до двобоїв?
Джейсон:Якщо б не був готовий то не прийшов би сюди.Що сьогодні по грошам можна отримати?
Кевін:За перше місце 400 доларів.В тебе буде 3 поєдинки,якщо звичайно вистоїш їх))Ось тобі список твоїх суперників та черга в якій ви виходите.В тебе ще є хвилин 15 щоб піти в роздягальну та залишити там речі.
Джейсон подякував,пожав руку Кевіну таа пішов у роздягальню.Відкривши свій шкафчик.Він склав туди речі взяв бинти на руки передягнув одяг.І записку.Записку він залишив зверху сумки,щоб точно її не загубити у купі речей.
Розім'явшись він почав іти в напрямку рингу.

Підвал старого складу гудів, наче вулик. Ланцюги хитались зі стелі, бетонна підлога була мокра від пролитого поту, крові й дешевого пива. Кільце з глядачів ревло, коли на імпровізовану арену ступив детектив. Його противник — важкий боєць, зі зламаним носом і татуюваннями на обох передпліччях, які видавали роки вуличних сутичок.

— Ти впевнений? — пробурмотів боєць. — Це не допит, кмітливцю.

Детектив не відповів. Він нахилився, фіксуючи розтяжку в правому коліні супротивника — стара травма. Лівий кулак того трохи тремтів — вірогідно, недавно ушкоджене зап’ястя.