Розділ 17

17 Яна

Я не знаю, що з ним врешті сталося. Був абсолютно нормальним, чуйним, добрим, ніжним і таким чуттєвим... А потім приперся п'янющий, як чіп, знаючи про те, що в школі комісія. Та ще й замість того, аби хоч сховатися, став кликати мене в клуб. Верх нахабства.

Я так розізлилася, що якби могла, спопелила б його одними лише очима. 

Натомість відправила геть зі школи, щоб не плутався під ногами. От чого він прагне досягнути? Що хоче довести? І кому? Якщо думає, що вчорашня ніч дає йому карт-бланш на все, то він сильно помиляється.

— Яно Дмитрівно, щось сталося? — звернулася до мене Алла Василівна, єдина серед членів комісії, яка ставилася до мене добре.

— Ні, все чудово. Прошу, ходімо я вам покажу спортзал, який вже скоро буде готовим для діток, — я старалася не психувати і повернути свою звичну цікавість. Проте Інна Володимирівна, голова комісії, не стрималася від єхидного:

— Яна Дмитрівна хвилюється чи не серйозно хворий математик. Сподіваюся, це не заразно і ми не зустрінемо тут ще... таких же хворих? — в її голосі звучало невдоволення, в очах усіх інших — засудження, а Марина Петрівна щось швидко писала в блокнот.

— Не зустрінете, — суворо промовила я, а про себе додала: "сподіваюся".— Прошу, ходімо...

Ми впевнено зайшли до новозбудованого спортзалу, а я натхненно почала розповідати свої плани. Авжеж, будівля ще була "сирою", потребувала внутрішніх робіт і вкладень, але це лише початок. Я мала намір завершити задумане.

— Ну, що ж, рада бачити, що наші гроші були використані мудро, — прокоментувала Інна таким тоном, ніби вони особисто склалися і дали мені кошти зі своїх кишень.

— Дякую. Та все ж це ще не завершення роботи. Нам дуже потрібно зараз не зупинятися і щойно розвесниться, завершити роботу, щоб в новому наступному році діти повністю перейшли в новий спортзал, — зауважила я.

— Надайте для ознайомлення всі звіти про використані кошти на будівництво, — суворо мовила керівниця. Я з готовністю подала теку, одну з яких носила в руці. Знала, що спитають, хоч усі звіти я й подала на адміністрацію вже давно. Але їм же треба мені нерви потріпати.

— Я візьму це. Вивчу на дозвіллі, — глянувши на мене поверх окулярів, вона сказала це так, ніби я страшенно винна, а вона знає про це, але не каже прямо, лише натяками. Проте в мене не було жодних проблем з документами.

— Як бажаєте, — кивнула я і жестом руки вказала на двері в коридор, вважаючи, що тут більше показувати нічого і час продовжити екскурсію до їдальні.

На коридорі малеча поводилася прийнятно. Всі чули про присутність комісії і трохи боялися бешкетувати. Задля зразкової поведінки учнів, хоч раз на місяць можна замовляти псевдо-інспекцію. Ну тобто просити когось з друзів вдати перевірку і пройтися по школі. Втім, до такого вдаватися я точно не стану.

— А тут наша шкільна їдальня. Я познайомлю вас з найкращим поваром у всьому Святковому Оксану Олегівну, — усміхнулася я, провівши жінок у будівлю. Через те, що колектив комісії зібрався саме жіночий, я ловила себе на думці, що в них тут шабаш.

— Оксано, насип мені ще борщику і котлеток дай, будь ласка, — щойно ми увійшли до їдальні, почувся голос фізрука з самої кухні.

— Ти ж змерз, певно, на тих санях по лісі їздити, — відповіла кухарка, брязкаючи кухонним начинням. Я хотіла щось сказати, щоб відвернути увагу комісії, але Інна жестом звеліла мені мовчати.

— Як цуцик! Але то нічого, ми зігрілися. В лісника була така моцна самогонка, одразу в голові зашуміло. Хочу заїсти жирненьким, щоб запаху не було, — мовив той. Цієї ж миті моя керівниця пірнула в двері кухні, точно, мов відьма на мітлі. Її очі палали гнівом.

— Яно Дмитрівно, та ви тут балаган розвели! П'яні біля дітей! Та ще й об'їдають дітей! Що ви за керівник, що не може впоратися зі своїми підопічними? — театрально вигукнула та, а я відчула неймовірну злість. На Мирю, на фізрука, на кухарку і всю цю ситуацію. Знали ж, що сьогодні комісія! Але ніби навмисно бунтують!

— Вони не об'їдають. Вчителі платять за обіди, тому мають право харчуватися в шкільній їдальні, — вступилася за підопічних, в душі ладна їх побити. Як маленькі діти!

— Але не на кухні, куди не можна заходити стороннім! І що скажете про п'янство на робочому місці? Ви мене розчарували, Яно Дмитрівно. Я ще вивчу ваші справи і якщо знайду хоч найменшу помилку, клопотатиму про те, щоб цю посаду віддали дійсно відповідальній людині! — Інна повернулася і пішла геть, а за нею— й інші.

— Яно Дмитрівно, пробачте, — опустивши голову, промовив вчитель. Я ж лише скрутно похитала головою.

— Ви ж знали, що сьогодні комісія, чи не так?

Я поспішила вслід за колегами з району, щоб хоч якось їх задобрити. Однак, мало уявляла, як це зробити.

— Перепрошую. Я вас запевняю, всі порушники будуть покарані, — стиха промовила я, трохи хвилюючись через те, що мене щойно відчитали в присутності моїх підопічних, мов дитину. Це було вкрай неприємно.

— Будьте так ласкаві, наведіть в школі порядки, — невдоволено мовила жінка.

Коли всі управлінці збиралися їхати в готель, Алла Василівна обережно торкнулася моєї руки і кивком голови звеліла відійти з нею. Ми спустилися у вбиральню, а вона прошепотіла:

— На вас подали скаргу, Яночко. 

— Скаргу? Але хто? — я здивовано глянула на неї. Для мене це був шок.

— Не знаю. Але знаю, що кажуть, ніби ви привласнюєте кошти, виділені на ремонт спортзалу. Будьте обачною, сподіваюся, у вас порядок з усіма документами. Це серйозне звинувачення, яке тягне не менш серйозну відповідальність. Я вам нічого не казала, — вона швидко пішла до своїх колег, залишивши мене розгублено стояти посеред вбиральні.

Ні тоді, коли прощалася з комісією, ні коли йшла додому з моїх думок не виходили слова Алли. Комусь я сильно заважаю.

А тому прихід Мирослава був для мене несподіванкою. На мить я навіть забула про підставу, та щойно математик з'явився в моєму домі, як я одразу згадала і знову розлютилася.