1 частина

   Був вечір. Тихий, як ніколи. Матагот перевів подих і уважно прислухався. Десь далеко лунали вибухи, а тут, у лісі, було тихо. І раптом посеред повної тиші в небі, яке було всипане міріадами яскравих зірок, пролунав потужний грім, а потім з’явилися яскраві спалахи і йому на голову з неба посипався вогонь.                                                                                                                     

 Матагот від несподіванки здригнувся і зробив декілька кроків назад, намагаючись сховатися від того вогню і побачив перед собою світло, яке наближалося до нього з неймовірною швидкістю. Через декілька секунд він вже був у тому світлі, плив у ньому, і на якусь мить він навіть подумав, що летить в небеса. Та через кілька секунд світло зникло так само раптово, як і з’явилося, і він знову побачив навколо себе ліс, той самий ліс, який ріс поряд із його будинком. Ліс був той самий, але в іншому житті.                                                                      

Уважно вдивляючись в темряву, він помітив своїм гострим котячим зором, як поміж дерев затанцювали дивні тіні та блиснули жовті очі, а потім тіні почали наближатися до нього. Він хотів тікати звідси якомога швидше, але раптом зрозумів, що не може навіть поворухнутися, тіло його не слухалося. Тіні ставали об’ємними й, наближаючись, оточували його.

-Чорт забирай, хто ви?- схвильовано прошепотів він, уважно вдивляючись в розмиті нечіткі силуети непроханих гостей.                                                                                                              

  -Ми духи добра, не бійся нас,- промовили тіні, продовжуючи наближатися до нього.- Ми прийшли до тебе за допомогою.                                                                                                        

 -Що вам від мене потрібно?- здивувався Матагот.                                                                                        

 -Ти повинен врятувати світ від духів зла…Ти повинен зупинити пітьму…Тільки ти зможеш її зупинити!- промовляли тіні співучими голосами, танцюючи навколо нього по колу.                                                                              

-Я?!! Але як? Я вже давно не володію магією і живу своє останнє земне життя,- тихо відповів Матагот, відчуваючи дивний холодок за своєю спиною.                                                                       

-Це не важливо…Важливо те, що ти маєш у своєму серці…Ми залишимо тобі мапу, ти з усім впораєшся, ми в тебе віримо…А зараз нам вже час прощатися…                                                    

Тіні повільно продовжували танцювали навколо нього по колу, а потім почали танцювати все швидше і швидше. А потім все змішалося – тіні, перші промінці сонця, ліс і світло, те саме світло.                                                                                                                                               

 -Зачекайте!- вигукнув Матагот і…розплющив очі, намагаючись зрозуміти де він і що з ним…                                                                                                                   

-Коханий, що з тобою?- почувся поруч тихий схвильований голос Анни. Почувши голос дружини, він полегшено зітхнув.                                                                                                             

– Нічого, кохана, не сталося, зі мною все добре, просто якась маячня наснилася. Спи, любове моя, - він поцілував свою Білосніжку в щічку та обережно прикрив її ковдрою, ніби намагаючись захистити її від всього світу.                                                                                           

Анна та діти були його маленьким всесвітом, сенсом його життя, і заради них він відмовився від безсмертя і зараз був ладен пожертвувати своїм останнім земним життям заради їхньої безпеки.                                                                                                                                          

Заспокоївши дружину, він підвівся з ліжка,  підійшов до великого панорамного вікна, яке прикрашало їхню спальню, і, прихилившись чолом до холодного скла, декілька хвилин уважно вдивлявся в темряву, яка панувала навколо, прислухаючись до тиші. Густий ліс, який починався прямісінько під вікном, спав глибоким зимовим сном. Не зважаючи на те, що панувала тиша і спокій,   на душі було тривожно. Щось було підозріле в цій тиші, і у повітрі гостро відчувалася небезпека і тривога. Він поглянув на наручний годинник, була четверта година ранку.                                                                                                                                   

Зітхнувши, Матагот відійшов від вікна, але зробивши декілька кроків, раптом зупинився, гостро відчувши своїм котячим чуттям як в повітрі швидко рухається небезпека і наближається до їхнього будинку з неймовірною швидкістю. Затамувавши подих, він гарячково намагався зрозуміти що це може бути, як раптом прямо над дахом щось пролетіло з голосним свистом і шумом. Свист був таким голосним, що від нього знову прокинулася Анна.                                                                                                                                                        

-Що це було?- злякано промовила вона, кутаючись у плед.                                                              

-Не знаю,- чесно зізнався Матагот,- але обов’язково дізнаюся, не хвилюйся, кохана. Спи…                                                                                                               

-Мені страшно,- тихо прошепотіла дружина.                                                                                           

-Не бійся, я поруч,- промовив він, пригорнувши її до себе.                                                                

До ранку він намагався заснути, але як тільки він починав дрімати, йому снилися величезні темні ворота, вогонь і тіні, які танцювали навколо вогню. Але це були вже зовсім інші тіні…Зітхнувши, Матагот пішов на кухню і заварив собі міцну каву. Зробивши декілька ковтків він здригнувся від телефонного дзвінка, який пролунав в ранковій тиші занадто голосно.