1 частина

                                                         1  частина
   Місто вже готувалося до новорічних свят. Річард впевнено вів своє авто поміж рекламних вогнів,  ліхтарів та фар, поміж квіткових крамниць, вітрин та кав'ярень  містом, де навіть опівночі не видно зірок через світло неонових вогнів. Щемливе почуття туги, яке завжди охоплювало його, коли  вулицю повільно засипав білий лапатий сніг з'явилося зненацька. Ліхтарі надавали цьому дійству якогось сакрального змісту, їх м'яке сяйво відбивалося на міріадах срібних сніжинок додавало вулиці таємничої неповторності зимового вечора.
   Він зупинився біля дитячого магазину і припаркувався. Сніжинки повільно падали на плечі. Сніг засипав бруківку й порожні лави, осідав на будівлях, ліхтарях та деревах. Вітрина крамниці привабливо сяяла яскравими неоновими вогнями, і Річард впевнено відчинив її двері. Користуючись нагодою, він вирішив придбати новорічні подарунки для своїх малят, сина та донечки.
   Після народження двійнят вони з Анною майже весь час мешкали в її маєтку, до міста приїздили лише у справах. Ресторан, ферма та автомайстерня приносили  стабільний прибуток, тож їхня сім'я була фінансово незалежною. Подарунки для коханої вже були придбані,  залишилося обрати лише подаруночки для малят, що було зробити доволі нелегко серед величезного розмаїття іграшок та всіляких дитячих товарів. Через півгодини він нарешті вийшов з крамниці, тримаючи в руках пакунки з дитячими обновками та іграшками і поспішив до авто. 
- Привіт, Котику,-  знайомий жіночий голос пролунав за  його спиною зненацька і Річард,здригнувшись, різко повернувся.
   Перед ним стояла Стелла, одягнена в чорну куртку з капюшоном, що майже зовсім закривав її обличчя.
-Маєш гарний вигляд, Котику, вітаю! Батьківство тобі пасує!
-Привіт! Дякую! А ти щось виглядаєш не дуже,- Стелла, яка завжди виглядала бездоганно, зараз мала втомлений вигляд і була  переляканою. Бліда,з темними колами під очима, схудла і знервована.
-Що з тобою?- поцікавився Матагот.- Ти часом не захворіла?
   На хвилинку Матаготові здалося, що над ними промайнула чорна тінь. Стелла злякано поглянула навколо і схопила Річарда за руку:
-Котику, мені потрібна твоя допомога!- прошепотіла вона, благально дивлячись на Матагота своїми великими зеленими очима.
-Сідай в авто, поговоримо в іншому місці,- промовив той.
   Відьма швиденько шмигнула на переднє сидіння і перевела подих:
- Ну й день сьогодні видався, це просто жах! 
-Що з тобою? - знову поцікавився Річард.
- Давай поговоримо про це в якомусь затишному кафе,- промовила Стелла, поглядаючи на всі боки.-Поїхали!
-За тобою хтось женеться?
-Не знаю, відчуття таке є...Ніби мене хтось переслідує...
- Тоді поїхали...
    Стелла нишком поглянула на Матагота. Його пальці впевнено стискали кермо, а очі зосереджено стежили за дорогою. Від нього віяло спокоєм, і вона трішки заспокоїлась.
   Затишна кав'ярня була напівпорожньою. Вони замовили каву і зайняли столик в кутку, подалі від сторонніх очей.
- Ну, розповідай, що за справа у тебе цього разу,- Річард поглянув на свою колишню володарку.
-Цього разу справа дуже серйозна і важлива, і мені потрібна твоя допомога,- відьма з надією поглянула на нього.
-Але я більше не граю в ці ігри, і не подорожую в просторі і часі...Ти ж це знаєш, бо сама мене відпустила.
- Так, відпустила...Але  дуже потребую твоєї допомоги...До того ж, подорожувати ні в часі, ні в просторі цього разу не доведеться...Все відбувається в цьому вимірі, тут і зараз... А ти ж знаєш, що я саме в цьому світі не можу застосовувати свою магію, і це мене найбільше бісить!   
   Відвідувачів в кав'ярні було мало. І коли на порозі з'явився новий клієнт, його всі помітили. Помітила його і Стелла. І швидким рухом накинула на голову капюшон, намагаючись сховати своє обличчя.
-Це він,- прошепотіла вона.
-Хто?
-Мій переслідувач. Зверни увагу на його очі.
   Їхній столик стояв в кутку і Стелла сиділа так, що її майже не було видно.Схопившись зі стільця, вона сховалася за важку темну штору. Чоловік, який щойно зайшов до приміщення, стояв на порозі, пильно розглядаючи нечисельних відвідувачів, а потім попрямував до сусіднього столика. Стелла забилася в найтемніший куток під шторами, а Річард зі спокійним виглядом на обличчі пив каву. 
   Незнайомець був високого зросту, міцної спортивної статури, і був як сотні інших чоловіків одягнений в джинси, чорну куртку та в'язану шапочку. Нічого особливого в його зовнішності не було. Але зустрівшись з ним поглядом, Матагот здригнувся - очі чоловіка горіли червоним вогнем.  Чолов'яга декілька хвилин посидів, уважно розглядаючи кожного відвідувача, а потім вийшов.
   Стелла обережно визирнула з-за штори і прошепотіла:
- Він пішов?
-Так, пішов. Хто він?
-Він не людина. Ти його очі бачив?
-Так, бачив. З ким ти воюєш цього разу?
-Поїхали звідси, тут небезпечно і незатишно.
-Гаразд... Куди?
-Не знаю...Поїхали до тебе! Ти ж не збираєшся зараз їхати в своє село?
- Ні, не збираюся. Сьогодні я ночую в місті у своїй квартирі.
-От і прекрасно, переночуємо вдвох!
    Річард спантеличено зиркнув на відьму.
-Що ти мелеш? Що значить переночуємо вдвох? Я одружений!
-Розслабся, Котику, це жарт, ти ж мені як брат.  Ходімо звідси!
- Де ти взялася на мою голову? Як було добре без тебе жити!- Річард вийшов на вулицю, пропускаючи Стеллу попереду себе.
- Я теж дуже рада тебе бачити, - прошепотіла відьма і  раптом міцно обняла його, притиснувшись до нього всім тілом.
-Що ти робиш?- зашипів Матагот.
- Тихіше, обійми мене міцніше і  подивись направо...- прошепотіла Стелла, ховаючи своє обличчя у нього грудях.
    Річард міцніше пригорнув її до себе і обхопив однією рукою її тендітний стан. Поглянувши направо, він побачив того самого незнайомця з червоними очима, який стояв біля сусідньої крамнички і пильно слідкував за виходом із кав'ярні.
- Він точно слідкує за тобою, негайно сідай в авто!
  Дорогою їхали мовчки. Стелла зосереджено роздивлялася на всі боки, пильнуючи, чи немає за ними погоні. Швидко піднялися на третій поверх і лише зайшовши до квартири, нарешті перевели подих.
-Ну що ж, володарко, будь як вдома!- Річард поглянув на вкрай знервовану відьму.- Проходь на кухню, вип'ємо кави і поговоримо. 
   Стелла мовчки пройшла на кухню і вмостилася за столиком. Мовчки чекала, поки Річард заварить каву, нишком поглядаючи на нього.
-Ну, розповідай нарешті, в яку справу ти вплуталася цього разу,- Матагот вмостився навпроти неї і уважно поглянув їй в очі.
-Це дуже серйозна справа...Справа життя та смерті...Життя твоєї сім'ї, до речі, теж залежить від неї!
- Життя моєї сім'ї? А до чого тут моя сім'я?- Річард здивовано підняв брову.
- Ти чув хоч щось  про Браму Водолія?
-Так, щось чув. В інтернеті читав , що двадцять першого грудня настане епоха Водолія...
- Так, саме так. В цей день почнеться новий етап в житті людства, світ стане іншим, ми станемо іншими... Відбудеться квантовий перехід в епоху духовного розвитку...
-Це прекрасно. Але до чого тут ми?
- Справа в тому, що 12 грудня  відкрився дзеркальний портал - світова брама під числовими кодами 12:12, і закриється цей портал на світанку 21 грудня, коли відкриється брама епохи Водолія. А з початку місяця відкрився коридор затемнень. І саме зараз темні злі сили виходять з глибин землі через цей коридор  і спробують перемогти добро. Якщо це станеться - людство чекає смерть.  Негативна енергія, думки, страхи, фобії, жадібність і заздрість об'єднаються у надзвичайно сильну енергію, яка спричине вибух такої сили, що все живе на планеті загине. Володар часу, великий Хронократор, дав мені завдання - зупинити цю страшну силу і не дозволити їм перемогти  життя Але я сама не зможу цього зробити, і тому прошу тебе допомогти. Адже від цього залежить життя кожного, в тому числі і твоїх коханих.
 - І як ти збираєшся зупиняти це зло? 
   Стелла поклала на стіл золотий медальйон з викарбуваним на ньому драконом, що тримав у лапах великий ієрогліф.
- Що це? -поцікавився Річард.
- Це ключ, яким потрібно замкнути браму, що веде в світ темних сил.
-І де ж знаходиться  ця брама?- Річард раптом знову почав відчувати навколишній світ своїм шостим котячим чуттям.
- Це сакральне місце знаходиться зовсім недалеко звідси, всього за якихось 100 кіломентів. В одній покинутій шахті. Там є печера, а в ній брама, що веде в світ Зла і Смерті.
-А хто той переслідувач з червоними очима?
-Це злий дух,їх тут зараз багато, вони вийшли через коридор затемнень і нишпорять навкруги,  намагаючись  перешкодити мені.
-Які ж вони злі духи, якщо досі тобі не перешкодили?- підозріло поцікавився Матагот.
-Котику, вони теж в цьому світі не можуть застосовувати свою магічну потусторонню силу, вона тут не діє...Лише в тій печері їхня сила починає зростати...
-То ж який у нас план? - поцікавився Матагот.
-Тобто ти згоден мені допомогти?- зраділа Стелла.
-А я маю вибір?- Матагот поглянув на відьму і розвів руками.- Ми з тобою скільки столітть працювали разом, я не можу тебе покинути в біді. Ти ж мені життя не раз рятувала, я перед тобою в боргу.
- Ага, рятувала...Тільки ти ж  тоді був безсмертним, забув?
- Ну так...Отже, завтра вранці вирушаємо до печери. Розповідай де знаходиться це місце і як туди дістатися.
-Котику, дякую,- Стелла взяла широку долоню Річарда в свою вузеньку руку і по-дружньому стисла її.- Ти справжній друг...
    В кишені Матагота голосно задзвонив телефон.
- О, а ось і Білосніжка не забарилася тебе проконтролювати,- з іронією промовила Стелла,- я сподіваюся, що ти їй не розповіси про нашу зустріч і про наші плани. Нехай це буде нашою маленькою таємницею...
    Річард, нічого не відповівши, взяв телефон і вийшов в іншу кімнату.
- Будеш спати у вітальні, постільну білизну візьмеш в шафі,- промовив він, заглянувши у кімнату через декілька хвилин.-На добраніч, вранці нам треба рано вирушати.
-На добраніч,- тихо промовила Стелла.
     Зручно вмостившись на дивані, вона спостерігала крізь скляні вітражні двері, як Матагот вийшов із ванної кімнати і, накинувши на плечі спортивну куртку, пішов на балкон.Довго стояв там, вдивляючись вдаль. Стелла, не витримавши, вибралася з ліжка, тихенько прочинила двері з вітальні і навшпиньки підійшла до нього. Мовчки стала поряд, кутаючись у теплий халат і теж поглянула вдалину.
  Нічне місто було прекрасне.Воно сяяло мільйонами неонових вогнів і мало якусь магічну силу.
-Яка краса!-захопленно прошепотіла Стелла.- Скільки разів бачила це, але кожного разу захоплююсь так, наче бачу вперше...Якась магія...
-Так, краса! Навіть не віриться, що все це може зникнути  через кілька днів...- з тугою в голосі промовив Матагот.
-Ти хвилюєшся через Анну та дітей, так?
-Так, ти не уявляєш, скільки  столітть я шукав свою Білосніжку, я йшов до неї через століття, шукав в інших світах, а знайшов саме тут... І якби мені випала можливість повторити  все спочатку, я б не вагаючись пройшов знову всі кола пекла, щоб тільки бути з нею...Бути тут, бачити як ростуть діти...Є такі моменти життя, що знаходяться поза межами реальності...
-Ти щасливий, Котику, що знайшов її, що маєш дітей...Ти ж завжди про це мріяв.
-Так, моя сім'я - це мій всесвіт, і я не дозволю ніяким злим силам його зруйнувати! Ходімо спати, у нас завтра буде дуже важкий день!
                      Далі буде...