)

Розділ 1. “Під маскою”

Школа, в якій навчалися Скарлетт і Грейсон, була більше схожа на маленьке місто, ніж на звичайний навчальний заклад. Просторий кампус із сучасними класами, сяючими вікнами бібліотеки й навіть власним льодовим катком, здавалося, став центром життя кожного студента. Ріверсайд Академія славилася не лише своєю престижною освітою, а й тим, що тут гартували майбутніх чемпіонів.

Ріверсайд — затишне передмістя, де всі знають одне одного. У самому центрі містечка — кафе “Джуліетт”, де студенти проводять більшість вечорів за латте й розмовами. Скарлетт жила в старовинному будинку на одній із тихих вулиць із бруківкою. Її мати була адвокатом, завжди зайнята справами, а батько займався архітектурою й працював здебільшого вдома.

Грейсон, навпаки, мешкав на околиці — у сучасному будинку з великими вікнами. Його батьки були небайдужими до спорту: батько — колишній професійний хокеїст, мати — тренер із фігурного катання. Сам Грейсон усе життя присвятив хокею, граючи за шкільну команду й мріючи потрапити в професійну лігу.

Скарлетт із дитинства вміла створювати ідеальний образ. На вигляд — тиха заучка, завжди з підручниками, але тільки Елізабет знала, якою вона була насправді. Елізабет — її вірна подруга, з якою вони разом вигадували шалені витівки, та єдина людина, якій Скарлетт довіряла. На відміну від Скарлетт, Елізабет не ховалася за маскою. Весела, трохи саркастична й шалено відкрита, вона завжди була душею компанії.

Грейсон знав про Скарлетт лише з чужих розповідей. Відмінниця, яка завжди сидить у першому ряду. Але одного разу на хокейному майданчику він випадково став свідком, як “тиха заучка” сперечалася з кимось телефоном, лаючись так, що у Грейсона ледь не випала ключка. Щось у її голосі, у впевненості, з якою вона розривала шаблони, змусило його замислитися: а чи все про неї правда?

Перший день нового семестру в Академії завжди був напруженим. Скарлетт старанно складала підручники у свій ідеально організований рюкзак, а Грейсон натягував спортивну куртку, готуючись до чергового тренування. Вони ще не знали, що їхні світи ось-ось зіткнуться, і це зіткнення змінить їх назавжди.

Зрозумів, зробимо глибокий вступ і більше фокусуємося на особистому житті Скарлетт. Ось другий розділ:

Розділ 2. “Ідеальний фасад”

Скарлетт завжди вдавалася до точності. Її ранок був прописаний майже по хвилинах: прокинутися о 6:30, випити зелений чай, швидко зібрати волосся в акуратний хвіст і одягнути шкільну форму так, щоб навіть найприскіпливіший викладач не знайшов до чого причепитися.

Вона увімкнула музику на телефоні — якась енергійна рок-композиція, що зовсім не пасувала її образу “тихої заучки”. У рюкзак відправилися підручники, але на самому дні, за всіма контрольними зошитами, лежав журнал із назвою: “100 способів створити революцію”.

— Що, знову шпильки для відчинення замків ховаєш? — озвалася Елізабет із динаміка телефону. Відеодзвінок показував її усміхнене обличчя.

— Ні, цього разу тільки планую, — відповіла Скарлетт, вичавивши хитру посмішку. — Але якщо хтось заблокує мою шафку, я буду готова.

— Ти занадто багато думаєш про всі ці “що як”. Може, краще подумаєш, як би зробити собі нормальне життя? — пожартувала Елізабет.

Скарлетт перевернула очі, відкривши вікно своєї кімнати. Ранок у Ріверсайді завжди був таким — прохолодним, із запахом свіжозвареної кави, який долинав із сусідського будинку. Її сусідом був містер Дженкінс, старий італієць, що варив найкращу каву в околицях, і який раз на тиждень приносив їй банку свіжообсмажених зерен.

— Елізабет, я зроблю собі нормальне життя, якщо ти перестанеш радити мені дивитися романтичні фільми.

— Це для твого ж блага! Ти надто зациклена на своїй “масці”. Подивись: візьмімо тебе і, скажімо, Грейсона. Він реальний. Ходить собі в спортивних штанях і не заморочується.

— Грейсон? — Скарлетт аж захлинулася від чаю. — Він просто любить грати роль “похмурого мачо”, і я до цього не маю жодного стосунку.

Елізабет хитро примружилася.

— Чудово. Тоді сьогодні на обіді ми не будемо сидіти поруч із ним і його командою, правда?

Скарлетт задумалася. Їй було б вигідніше не потрапляти на очі таким людям, як Грейсон, але водночас щось у цій думці викликало невеликий азарт.

— Подивимося, — тільки й відповіла вона, натягуючи рюкзак.

Її батьки вже давно залишили дім. Мати, як завжди, зникла рано-вранці, залишивши записку:

“Скарлетт, будь ласка, не забудь помити посуд. І удачі в новому семестрі. Люблю тебе! Мама.”

Скарлетт лише стенула плечима, побачивши це повідомлення. Мати була ідеальною, такою ж, якою й хотіла бачити її доньку. Але те, чого вона ніколи не знала, це що за зовнішністю “найкращої учениці” ховалася зовсім інша особистість.

Дорога до Ріверсайду була швидкою — її блакитний велосипед злегка рипів, поки вона мчала до кампусу.

— Ще одна вистава, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Розділ 3. “Тріщини у фасаді”

Коридори Ріверсайд Академії були сповнені шуму. Студенти стояли групами, обмінювалися новинами, а дехто поспішав до аудиторій, стискаючи в руках розклади занять. Скарлетт йшла впевнено, її погляд був спрямований уперед, а підручники в руках створювали ефект неприступної стіни. Її образ завжди працював бездоганно: тиха, розумна, ідеальна учениця, яка не витрачає час на дрібниці. Але за цією витриманістю ховалася зовсім інша Скарлетт.

— Сьогодні ми, здається, вперше за довгий час приходимо без запізнення. Може, це знак? — озвалася Елізабет, яка йшла поруч. Її голос був легким, жартівливим.

— Знак чого? — холодно відгукнулася Скарлетт, поправляючи рюкзак.

— Що цього семестру ти нарешті станеш нормальною людиною, а не роботизованою заучкою.