Глава 1

«Маска для циркачки»

бонусна історія

Андрій

- Ти так і не відповів на моє запитання! Хто із нас головний шафер: я чи твій кінь? - невдоволено вимовив Олександр.

Я тільки потайки веселюсь над тим, як мій кращий друг все ніяк не може вгамувати свої лідерські замашки, стоячи на березі моря поруч зі мною та моїм конем. А Ульріх, до речі, веде себе набагато пристойніше ніж деякі зарозумілі бізнесмени. Він повністю усвідомлює важливість сьогоднішнього заходу та свою роль в ньому. Кінь абсолютно спокійно дозволив одягнути на нього нову ошатну збрую та прикріпити бутоньєрку з квітами. І зараз він стоїть поруч з нами з величавою та гордою постаттю.

- Я тебе прошу: не сміши мене! Я все-таки біля вівтаря,  -  ледь стримуючись, вимовляю я.

- Чого ти вирішив, що я жартую? – поважно запитує у мене друг і додає, -  сподіваюсь, що хоча б хресним батьком буду я?

При чому остання фраза прозвучала не як запитання, а як ствердження. "І в цьому весь Сашко" - закотивши очі до неба, подумав я.

- До цього взагалі-то ще далеко. Дай хоча б одружитися спочатку! - кажу я.

- Мені потрібні гарантії! - звучить безапеляційна вимога.

- Вгамуйся вже! Будеш ти хресним батьком. Хто ж ще, як не ти? – вирішую я нарешті заспокоїти свого впертого друга.  

Через декілька секунд мені було вже не до угамувань гонорового друга, адже, нарешті, з’явилась вона – Анастасія…

Десь у глибині душі я розумію, що кожен наречений вважає, що його наречена найкрасивіша, але зараз я готовий відстоювати це твердження як ніколи!

Настя обрала весільну сукню прямого крою у стилі «бохо». Верхня частина плаття виконана з напівпрозорої тканини, розшитої розкішним мереживом. Довгі повітряні рукави роблять образ легким, а пудровий колір тканини виглядає надзвичайно на засмаглій шкірі Анастасії. Дивлюсь на цю жінку і все не можу повірити, що буквально через декілька хвилин мені пощастить стати її чоловіком.

- Ти приголомшливо красива! – вимовив я, коли Настя наблизилась до мене.

- Дякую! Ти теж дуже гарний, – з теплою посмішкою відповіла вона.

Церемонія пройшла чудово: легко і невимушено. Щоб ненароком не задіти самолюбство Олександра, місію подавати обручки було доручено саме йому. В момент обміну обручками, букет нареченої тримав Ульріх.

Ось такою була моя історія боротьби за свої почуття. Якби було потрібно, я би пройшов той же шлях ще безліч разів, тільки-но мати можливість бути поруч з нею! 

Настя

Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі та все не можу повірити в те, що це я у весільній сукні. Ще пів року тому думала, що я назавжди залишусь з Кирилом. Тоді мені знову довелось дати йому обіцянку. Обіцянку після якої, як мені здалось, я остаточно втратила жагу до життя. Але, на щастя, той жах скінчився і я отримала свободу.

Після тієї бійки Андрій декілька тижнів провів у лікарні. При цьому він не схотів звертатися до поліції, щоб Кирила притягли до відповідальності. Андрій сказав, що йому достатньо того, що я тепер поруч з ним і Кирилові доведеться з цим жити. Чесно кажучи, я була такої ж думки з цього приводу. Тим паче, що після того славнозвісного вечора я більше жодного разу не бачила Кирила.

Як тільки Андрій виписався з лікарні, ми майже не розлучались з ним. А під час одного з моїх виступів у цирку, він освідчився мені прямо на сцені. Він сказав, що хотів зробити це саме у цирку - там, де побачив мене вперше.
Підготовка до весілля проходила в Іспанії, куди я зрештою переїхала жити. Роботу в цирку довелось лишити, але, усвідомивши, що покинути сцену назавжди я не зможу, я прийняла пропозицію Олександри: продовжувати виступати в її виставі "Казки народів світу", яка проходить раз на місяць. Крім цього я доглядаю Ульріха, а в майбутньому ми з Андрієм хочемо зайнятися розведенням коней. Дуже хочу, щоб в Ульріха з'явилось потомство.
Вдягнувши фату та взявши букет, я попрямувала до вівтаря... Ось вони: мої улюблені чоловіки – Андрій та Ульріх. Поруч з ними стоїть Олександр. Він, як завжди, по-діловому робить якісь настанови Андрієві. Але наскільки я бачу, мій майбутній чоловік з усіх сил намагається втримати посмішку, щоб не образити друга. Однак, як тільки Андрій побачив мене, то одразу цілком зосередився лише на мені. І це був момент абсолютного щастя для нас обох.

Від автора

Щиро дякую всім, хто взяв участь в опитуванні у коментарях до книги «Маска для циркачки»!

За результатами голосування, мною було прийнято рішення: написати історію про Кирила. Навіть вже назву вигадала для цієї історії - «Маска для піаністки». В ній я спробую довести Кирилові, що почуття бувають взаємними. 

Я дуже вдячна за вашу підтримку, любі мої читачі!

До скорої зустрічі вже у наступних книгах…

                                                                            Ваша Аврора Дейнеко