Глава 26

Настя

Я уже вкотре вмовляю себе прокинутись, щоб цей сон, нарешті, скінчився, але ніяк не виходить! Із жахом дивлюсь на те, як Кирило знімає куртку та засукає рукави своєї сорочки. У цей момент вони з Андрієм зосереджено дивиться один на одного, наче розраховуючи тактику майбутнього бою. Музику, що до цього гучно лунала, вимкнули. Усі присутні обступили майбутніх дуелянтів, утворивши велике коло. Дивлячись на все це, я відчула, як скажено забилось моє серце.

Якийсь час чоловіки просто стояли один навпроти одного, а потім почали повільно рухатись по колу, поступово зближаючись. Першим, хто спробував нанести удар, був Кирило, як я і думала. Андрій, на диво, зміг ухилитися і навіть вдарити суперника у відповідь. Кирило вочевидь не очікував такого, тож здивовано доторкнувся до плеча, по якому його вдарив Андрій. Треба віддати належне Андрію, він при цьому не виразив особливої радості, повністю сконцентрувавшись на подальшому протистоянні.

Після пропущеного удару, Кирило теж став більш зібраним і ще більш злим. Я бачила його таким не раз на змаганнях у спортивній школі. Таке його налаштування говорить про те, що він буде добиватись бажаного до самого кінця. І надія, яка тільки-но в мені загорілась після вдалого удару Андрія, почала потроху згасати.

Кирило ринувся атакувати й, не зважаючи на те, що він використовував лише одну руку, цього було достатньо, щоб спричинити Андрію тяжкі ушкодження. З кожним ударом, який Кирило наносив Андрієві, я намагалась вирватися з рук Дениса, щоб припинити цю жахливу бійку, але мене міцно тримали за руки.

– Я буду з тобою! – я навіть не відразу зрозуміла, що ці слова вирвалися з моїх губ.

Кирило, що замахнувся в цей момент рукою на Андрія, який і так уже стоїть одним коліном на землі та тримається рукою за свій корпус, миттєво розвернувся в мій бік. У цей момент обличчя Кирила було напрочуд здивованим. Він повільно до мене наблизився і запитав:

– Ти обіцяєш?

– Насте, навіть не думай! – викрикнув Андрій, продовжуючи при цьому стояти одним коліном на землі.

Спочатку я подивилася в очі Кирилові, який знає ціну мого слова. Зараз він завмер в очікуванні моєї відповіді. А потім я перевела погляд на Андрія…

У цей момент я зрозуміла, що готова заради нього на все. І якщо задля того, щоб зараз його врятувати, мені доведеться обрати Кирила – я це зроблю. І схоже, що Андрій це зрозумів, бо, заперечливо хитаючи головою і гіпнотизуючи поглядом, він намагався переконати мене не робити цього. Відчуваю, що очі застеляє пелена, а по щоці біжить сльоза. Попри ком у горлі, хриплим голосом вимовляю:

– Обіцяю, тільки якщо ти даси Андрію спокій, і зараз йому нададуть допомогу.

Почувши мою відповідь, Кирило спочатку задоволено прикрив повіки, а коли розплющив очі, його погляд горів переможним вогнем. Таким я його бачила тільки, коли він здобував перемогу на рингу. Хоча ні, таким я його ще ніколи не бачила. Таке враження, що він отримав найважливішу в житті нагороду. І ця нагорода – я.

– Відпусти її, – сказав він Денисові, який усе ще тримав мене за руки й додав. – Хтось залишається з ним, доки не приїде швидка. Решта – вільні. Насте, ти їдеш зі мною!

Взявши за руку, Кирило повів мене до своєї машини. Залишивши одну в салоні, він пішов переговорити зі своїми друзями. Розуміючи, що не можу лишити Андрія з ними сам на сам, я знайшла візитівку Нетішева Олександра, яку він дав мені з настановою: звернутись до нього, коли мені знадобиться допомога. Швидко набравши смс з адресою, де ми зараз знаходимось і написавши всього чотири слова: «Андрію потрібна термінова допомога», – я сховала телефон, адже Кирило завершив розмову і уже направлявся у бік своєї машини.

Коли ми від’їжджали, я не змогла змусити себе подивитися знову в очі Андрію. Лише краєм ока я побачила, що один із супроводу Кирила все ж таки залишився з Андрієм чекати медиків.